Реймон Арон

Реймо́н Аро́н (фр. Raymond Claude Ferdinand Aron; 14 березня 190517 жовтня 1983) французький філософ, політолог, соціолог і публіцист. Ліберал. Вважав, що держава зобов'язана створювати закони, що забезпечують свободу, плюралізм і рівність громадянам, а також забезпечити їх виконання.

Реймон Арон
Raymond Claude Ferdinand Aron
Ім'я при народженні фр. Raymond Claude Ferdinand Aron
Народився 14 березня 1905(1905-03-14)
Париж, Франція
Помер 17 жовтня 1983(1983-10-17) (78 років)
Париж, Франція
·гострий інфаркт міокарда
Поховання
Громадянство  Франція
Національність єврей
Місце проживання Франція
Діяльність філософія, соціологія, журналістика
Галузь міжнародні відносини
Відомий завдяки питання війни і миру
політичний лібералізм
Alma mater Вища нормальна школа
Вчене звання професор
Науковий керівник Léon Brunschvicgd[1]
Вчителі Hippolyte Rigaultd[2], Charles Salomond[3], Édouard Le Royd[4], Léon Brunschvicgd[5], Célestin Bougléd[6], Олександр Кожев[7] і Leo Spitzerd
Відомі учні Jean-Jacques Salomond і П'єр Хасснер
Знання мов французька[8] і німецька[9]
Заклад École nationale d'administration
Інститут політичних досліджень, Сорбонна
École pratique des hautes études
Колеж де Франс
Учасник Друга світова війна
Членство Американська академія мистецтв і наук, Німецька академія мови і поезії, Академія моральних і політичних наук і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd
Посада президент, президент[10], директор і директор[11]
Партія Об'єднання французького народу і Французька секція робітничого інтернаціоналу
Батько Gustave Arond
Брати, сестри Adrien Arond
У шлюбі з Suzanne Arond
Діти Dominique Schnapperd
Автограф
Нагороди Премія Гьоте (Франкфурт, 1979)

Біографія

Народився в Парижі в єврейський сім'ї середнього достатку. Після навчання у Версальському ліцеї та паризькому ліцеї Кондорсе вивчав філософію у Вищій нормальній школа, котру закінчив у 1928 році з найкращою оцінкою у своєму випуску. Служив у французькій армії, в 1930—1933 роках жив у Німеччині, викладав французьку літературу у Кьольнському університеті (1931—1933). В 1938 році захистив в Сорбонні докторську дисертацію по темі «Вступ до філософії історії: есей про межі історичної об'єктивності та теорія історії сучасної Німеччині: критична філософія історії». У 1940 році одержав посаду викладача в університеті Тулузи, але в зв'язку з нападом Третього Рейху на Францію не встиг цю посаду зайняти.

Під час Другої світової війни знаходився в еміграції у Великій Британії, там приєднався до рядів Де Голлівського Руху французького опору, видавав однойменний часопис Вільної Франції.

Після повернення з еміграції довгий час займався журналістикою в Парижі, писав для провідних французьких часописів Ле Фігаро та Експресс. Лише після одержання в 1955 році професорської посади в Сорбонні повернувся до академічної діяльності.

Науковий доробок

Є одним з авторів теорії індустріального і постіндустріального суспільств.

Р. Арон вірив у те, що, оскільки капіталістичне й соціалістичні суспільства — це два різновиди індустріального суспільства (їхніми головними відмінностями є політичні режими і форми власності на фактори виробництва), то в майбутньому вони можуть бути об'єднані в єдине індустріальне суспільство за лідерства капіталізму. При цьому під поняттям «індустріальне суспільство» Р. Арон розумів таке суспільство, де переважає велике промислове виробництво. Р. Арон протягом майже всієї своєї наукової діяльності виступав критиком марксизму, стверджував, що Карл Маркс при створенні своєї теорії не врахував специфіку сучасних суспільств і надто розраховував на саморуйнування капіталізму, що, врешті, повинно було спричинити усунення загального нерівності. Ці ідеї науковця знайшли відображення в його працях:

  • «Опій інтелектуалів» (1955). У цій праці Арон висловлює свої думки про те, чому інтелігенція так тяжіє до марксистської ідеології та радянської системи. На його думку, вона з часом розчарується в марксизмі та втратить до нього інтерес, усвідомивши всю антидемократичність радянського ладу.
  • «Демократія та тоталітаризм» (1958) — містить детальний порівняльний аналіз політичних систем СРСР і країн Заходу.

Вибрані праці

  • La Sociologie allemande contemporaine, Paris, Alcan, 1935.
  • Introduction à la philosophie de l'histoire. Essai sur les limites de l'objectivité historique, Paris, Gallimard, 1938.
  • Essai sur la théorie de l'histoire dans l'Allemagne contemporaine. La philosophie critique de l'histoire, Paris, Vrin, 1938.
  • L'Homme contre les tyrans, New York, Éditions de la Maison française, 1944.
  • De l'armistice à l'insurrection nationale, Paris, Gallimard, 1945.
  • L'Âge des empires et l'Avenir de la France, Paris, Défense de la France, 1945.
  • Chroniques de guerre. «La France Libre», 1940—1945, Gallimard.
  • Le Grand Schisme, Paris, Gallimard, 1948.
  • Les Guerres en chaîne, Paris, Gallimard, 1951.
  • La Coexistence pacifique. Essai d'analyse, Paris, Éditions Monde nouveau, 1953, sous le pseudonyme François Houtisse, avec Boris Souvarine[réf. nécessaire].
  • L'Opium des intellectuels, Paris, Calmann-Lévy, 1955.
  • Polémiques, Paris, Gallimard, 1955.
  • La Tragédie algérienne, Paris, Plon, 1957.
  • Espoir et peur du siècle. Essais non partisans, Paris, Calmann-Lévy, 1957.
  • L'Algérie et la République, Paris, Plon, 1958.
  • La Société industrielle et la Guerre, suivi d'un Tableau de la diplomatie mondiale en 1958, Paris, Plon, 1959.
  • Immuable et changeante. De la IVe à la Ve République, Paris, Calmann-Lévy, 1959.
  • Dimensions de la conscience historique, Paris, Plon, 1961.
  • Paix et guerre entre les nations, Paris, Calmann-Lévy, 1962.
  • Le Grand Débat. Initiation à la stratégie atomique, Paris, Calmann-Lévy, 1963.
  • Dix-huit leçons sur la société industrielle, Paris, Gallimard, 1963
  • La Lutte des classes, Paris, Gallimard, 1964
  • Essai sur les libertés, Paris, Calmann-Lévy, 1965.
  • Démocratie et totalitarisme, Paris, Gallimard, 1965.
  • Trois essais sur l'âge industriel, Paris, Plon, 1966.
  • Les Étapes de la pensée sociologique, Paris, Gallimard, (1967).
  • De Gaulle, Israël et les Juifs, Paris, Plon, 1968.
  • La Révolution introuvable. Réflexions sur les événements de mai, Paris, Fayard, 1968.
  • Les Désillusions du progrès, Paris, Calmann-Lévy, 1969.
  • D'une sainte famille à l'autre. Essai sur le marxisme imaginaire, Paris, Gallimard, 1969.
  • De la condition historique du sociologue, Paris, 1971.
  • Études politiques, Paris, Gallimard, 1972.
  • République impériale. Les États-unis dans le monde (1945—1972), Paris, Calmann-Lévy, 1973.
  • Histoire et dialectique de la violence, Paris, Gallimard, 1973. Ce livre, qui est un commentaire de la Critique de la raison dialectique de Sartre, fait lui-même l'objet d'une analyse récemment publiée par son ancien éditeur Pierre Verstraeten, professeur à l'ULB: L'Anti-Aron, La différence, 2008.
  • Penser la guerre, Clausewitz, 2 vol., Paris, Gallimard, (1976).
  • Plaidoyer pour l'Europe décadente, Paris, Laffont, 1977.
  • Le Spectateur engagé (entretiens), Paris, Julliard, 1981.
  • Mémoires. 50 ans de réflexion politique, 2 volumes, Paris, Julliard, 1983, 1082 p.
  • Les Dernières Années du siècle, Paris, Julliard, 1984.
  • Le Marxisme de Marx, Paris, Fallois, 2002 (ISBN 2-87706-423-9) et en livre de poche, Paris, 2004 (ISBN 2-253-10800-6).
  • Raymond Aron, spectateur engagé. Entretiens avec Raymond Aron. Durée : 2H30 — DVD — Éditions Montparnasse, (2005).
  • De Giscard à Mitterrand : 1977—1983 (éditoriaux parus dans L'Express), préface de Jean-Claude Casanova. Éditions de Fallois, Paris, octobre 2005. 895 pages. (ISBN 2-87706-570-7).

Українські переклади

  • Реймон Арон. Вступ до філософії історії: Есе про межі історичної об'єктивності. пер. з фр. Оксана Йосипенко, Сергій Йосипенко. — Київ: Український центр духовної культури, 2005. — 580 с.
  • Реймон Арон. Мир і війна між націями / Пер. з фр. Віктор Шовкун, Зоя Борисюк та Григорій Філіпчук. — К.: МП «Юніверс», 2000. — 688 с.
  • Реймон Арон. Етапи розвитку соціологічної думки; пер. з фр. Г. Філіпчук. — Київ: Юніверс, 2004. — 688 с. ; 22 см — ISBN 966-8118-02-2 (в тв. опр.).
  • Реймон Арон. Опій інтелектуалів; пер. з фр. Г. Філіпчук. — К. : Юніверс, 2006. — 271 с. — ISBN 966-81-18-39-1

Джерела та література

Література

  • K. Богуславська. Арон (Aron) Раймон Клод Фердінан // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 40. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Nicolas Baverez, Raymond Aron, un moraliste au temps des idéologies, Flammarion, 1993
  • Giulio De Ligio, La tristezza del pensatore politico. Raymond Aron e il primato del politico, Bononia University Press, Bologna 2007
  • Stephen Launay, La Pensée politique de Raymond Aron, préface de Philippe Raynaud, PUF, 1995.
  • Stephen Launay, La guerre sans la guerre. Essai sur une querelle occidentale", Paris, Descartes et Cie, 2003.
  • Matthias Oppermann, Raymond Aron und Deutschland. Die Verteidigung der Freiheit und das Problem des Totalitarismus, Ostfildern: Thorbecke Verlag 2008.
  • Matthias Oppermann (Ed.), Im Kampf gegen die modernen Tyranneien. Ein Raymond-Aron-Brevier, Zurich: NZZ Libro 2011.
  • Emile Perreau-Saussine, Raymond Aron et Carl Schmitt lecteurs de Clausewitz, Commentaire, 103, 2003, p. 617—622.
  • Joachim Stark, Das unvollendete Abenteuer. Geschichte, Gesellschaft und Politik im Werk Raymond Arons, Würzburg: Königshausen & Neumann, 1986
  • Olivier de Lapparent, «Raymond Aron et l'Europe, itinéraire d'un européen dans le siècle[недоступне посилання з квітня 2019]», Peter Lang, 2010.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.