Рибчинський Євген Петрович

Євге́н Петро́вич Рибчи́нський (справжнє ім'я — Євген Петрович Тобілевич[1]) — співак (тенор, високий баритон) і драматичний актор на характерних ролях у театрі Миколи Садовського в Києві (1909—1916) і у Театрі ім. Т. Шевченка: Дяк («Різдвяна ніч» М. Лисенка), Лісовик («Зачароване коло» Л. Ридля), Генерал, Гайдамака («Суєта», «Сава Чалий», І. Карпенка-Карого), Авраам («Прислужники» М. Кропивницького).

Рибчинський Євген Петрович
рос. Евгений Петрович Тобилевич
Ім'я при народженні Тобілевич Євген Петрович
Народився невідомо
Російська імперія
Помер невідомо
Громадянство  Російська імперія
Діяльність характерний актор і співак (тенор, баритон)
Роки діяльності з 1909 в Театрі ім. Садовського
Батьки Тобілевич Петро Карпович (1849-1908)
Провідні ролі 1-й виконавець партії Меркурія ("Енеїда" М. Лисенка, 1910)
Нагороди та премії

З родини Тобілевичів

Євген Рибчинський — один з п'яти дітей Тобілевича Петра Карповича (1849—1908)[2], який працював секретарем Єлисаветградського поліційного управління, служив у містах Новомиргород та Єлисаветград. В останні роки життя Петро Карпович дослужився до надвірного радника. Змолоду батьки Євгена брали участь у родинних аматорських виставах, але це захоплення не стало професією.[3] Крім Євгена вони мали синів Павла, Сергія, Петра та доньку Ксенію.[4]

Євген продовжив театральну традицію родини Тобілевичів, став співаком і драматичним актором, переїхавши до Києва вже після смерті батька. Він попросив свого дядька Миколу Садовського взяти його до своєї трупи. «Той, завжди дуже прихильний до молоді, а тим більше до дітей своїх братів і єдиної сестри Марії Карпівни Садовської, охоче взяв його до себе, не дивлячись на те, що Женя Рибчинський мав одну величезну ваду, якої ні за які блага в світі не захотів би мати ні один актор. Річ у тім, що Женя, як усі його називали і вдома, і в театрі, дуже заїкався. Бувало, як почне говорити, то аж занудишся, поки його дослухаєш.» — згадувала Софія Тобілевич.[1]

Але під час його виступів на сцені «ніхто не міг би і в думці припустити, що він заїкається в житті, під час звичайної розмови… Разом з чималими акторськими здібностями, Євген Рибчинський дістав у спадщину доволі імпозантну постать і всю зовнішність своїх близьких родичів — Тобілевичів. Голос у нього був теж хороший… І в співах, і в суто розмовних ролях у нього завжди була виразна, чітка дикція. До кожної ролі, якою б маленькою вона не була, Ґеньо Рибчинський ставився надзвичайно сумлінно і раніш ніж виконати на сцені довго й старанно обмірковував її. Може, тому в кожній ролі він показував дуже яскравий малюнок і всією своєю зовнішністю й інтонаціями мужнього голосу. Чуючи звідусіль похвали своєму голосу, він не шкодував грошей на його вдосконалення і брав лекції співів».[1]

Євген Рибчинський був серед тих акторів театру, які у січні 1919 на чолі з Миколою Садовським переїхали до Кам'янця-Подільського, де трупа працювала до 1920 в Українському державному театрі УНР (м. Кам'янець-Подільський).[5] Згодом працював у Першому театрі Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка.

Ролі

Примітки
  1. Софія Тобілевич. У театрі Садовського
  2. Музей Панаса Саксаганського: персоналії
  3. Чорній С. Карпенко-Карий і театр / Степан Чорній. — Мюнхен — Нью-Йорк: Український Вільний Університет, 1978. — С. 20.
  4. Наталія Грабар. До реконструкції родоводу Тобілевичів. — с. 31
  5. Василь Степанович Василько. Микола Садовський та його театр. — К.: Мистецтво, 1962. — С. 116.
  6. Архімович Л. Микола Віталійович Лисенко: Життя і творчість / Л. Архімович, М. Гордійчук. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Мистецтво, 1963. — с. 344

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.