Риковичі
Рико́вичі — село в Україні, у Володимир-Волинському районі Волинської області. Населення становить 1024 осіб.
село Риковичі | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Волинська область |
Район/міськрада | Володимир-Волинський район |
Рада | Павлівська сільська громада |
Основні дані | |
Населення | 1024 |
Площа | 24 км² |
Густота населення | 42,67 осіб/км² |
Поштовий індекс | 45340 |
Телефонний код | +380 3372 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 50°38′00″ пн. ш. 24°33′38″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
214 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | 45340, Волинська обл., Іваничівський р-н, с.Риковичі |
Карта | |
Риковичі | |
Риковичі | |
Мапа | |
Село Риковичі розташоване за 14 км від районного центру і залізничної станції Іваничі. Населення — 1010 чоловік, 311 дворів. Є молитовний дім. Перші згадки про Риковичі в історичних документах належать до 15 ст. Спочатку це було невеличке поселення, що складалося із 9 хат і називалося «Палажівкою». Свою назву село одержало на честь іноземця Рикова, який на території даного поселення збудував вітряк (млин).
Після Люблінської Унії 1569 року Риковичі у числі інших українських міст і сіл захопила шляхетська Польща. У 1795 році після III поділу Польщі село увійшло до складу Росії. У 1862 році у селі було складено уставну грамоту. Земля навколо села належала графу Чацькому, який проживав у Порицьку і мав 3 фільварки: Риковичі, Радовичі, Конюхи. У Риковичах управляючим був пан Шатурський. До його володінь належала ферма, ліс, який тягнувся від околиці села до Загорова. А збоку — велике і глибоке озеро.
На західній околиці села знаходилось 7 ставків. У цей час у селі проживало 296 селян у 91 дворі. У 1919 році село було захоплене білопольськими військами і за Ризьким договором 1921 року відійшло до буржуазно-поміщицької Польщі. У 1930році у фільварку поміщика Перетятковича в Риковичах відбувся страйк сільськогосподарських робітників — один із найбільших на Волині. Власник фільварку погодився на всі вимоги страйкуючих. Під час окупації у селі діяв осередок КПЗУ. За революційну діяльність 4 жителів села було засуджено на Володимир-Волинському «процесі 151» до 10 років тюремного ув'язнення.
У 1939 році у селі встановилась радянська влада. Відразу ж було створено селянський комітет, а незабаром сільську Раду, яку очолив Киричук Семен. У роки Німецько-радянської війни на території села стояла діюча військова частина. У 1942 році протягом доби перебувало з'єднання Ковпака. 31 січня 1944 року в одному з боїв за визволення села Риковичі був смертельно поранений партизан-ковпаківець зі стрілецького батальйону Волобуєв Микола Іванович, могила якого знаходиться на сільському кладовищі. У червні 1944 року село було визволене від німецько-нацистських окупантів військами 1 Українського фронту.
З 1964 по 1994 рік на території села був колгосп ім. Калініна.
У селі є медичний пункт, будинок культури, середня школа.
Перша згадка про школу датується 1907 роком. На той час у селі проживало 1116 жителів. Із 90 дітей 8-11 років навчалося 64. Школа була церковно-приходською. У 1939 році відкривається національна початкова школа. З 1948 року — семирічна школа, з 1964—восьмирічна. В 1993 році з неповної середньої реорганізована у середню школу. Сьогодні в школі навчається близько 150 учнів, з якими працює 22 педагоги.
Пам'яткою архітектури на сьогоднішній день є Свято-Покровська церква, побудована в 1889 році, семикупольна у вигляді хреста (дерев'яна). Церква розташована при в'їзді в село. З півночі, поруч була стара набагато менша церква, і тому парафіяни села на власні пожертви побудували більшу. Стару церкву розібрали і продали в село Цевеличі, Локачинського району. На місці старої церкви в даний час стоїть хрест (ілюстрація додається). У церкві знаходиться вся необхідна утвар для Богослужіння. Є старовинна ікона Покрови Святої Богородиці, яку під час I світової війни брали в окопи. В 1919 році вона була повернута в церкву. Різноманітних утисків зазнала церква під час панування поляків у 20-х — 30-х роках. Із розповідей старожилів відомо про настоятелів, які перебували в храмі: З 1915 по 1920 священик на прізвище Кесар З 1920 по 1927 рік о. Іосиф Карпінський З 1927 по 1939 року о. Карвовський З 1939 по 1950 рік священик на прізвище Зимко. З 1950 по 1970 роки о. Євфімій Білянський З 1970 по 1983 рік о. Олександр Мельничук З 1983 по 1986 рік о. Іоанн Дума З 1986 по 1989 рік о. Іоанн Бігун З 1989 року призначено о. Василій Саноцький На честь 1000-ліття хрещення Русі було поставлено дерев'яний хрест на території церкви. На місці Престолу старої церкви поставлений металевий хрест. Ювілей 100-річчя Свято-Покровської церкви було відзначено в 1989 році. Святкове Богослужіння очолив архієпископ Варлаам за участю духовенства Іваничівської округи. Парафіяни стараються за свої пожертви підтримувати у належному стані храм як ззовні так і всередині та територію навколо церкви. Кожного року відбуваються ремонтні роботи для підтримання належного стану храму.
Після ліквідації Іваничівського району 19 липня 2020 року село увійшло до Володимир-Волинського району[1].
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1072 особи, з яких 489 чоловіків та 583 жінки.[2]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1024 особи.[3]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 99,51 % |
російська | 0,39 % |
білоруська | 0,10 % |
Примітки
- Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 19 жовтня 2019.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 19 жовтня 2019.
- Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 19 жовтня 2019.
Література
- Ри́ковичі // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.244