Родина Кандьяно

Кандьяно (італ. Candiano) — венеційська родина, що відігравала значну роль у політичному житті міста IX-X століть.

Герб П'єтро I Кандьяно

Історія

Про походження родини мало що відомо. Середньовічні джерела виводять родину від легендарного короля Падуї Януса[1]. Найімовірніше до Венеції Кандьяно прибули безпосередньо з Ераклеї[2]. Так чи інкаше, вже у 887 дожем став П'єтро I Кандьяно. Причиною такого підвищення нової для Венеції людини ймовірно стало уміле виконання П'єтро ролі посередника між впливовими родинами. Але вже у вересні того ж року він загинув у битві зі слов'янськими піратами з Паганії, ставши першим дожем, який командував морськими силами міста.

Наступним дожем з цього роду став у 932 син попереднього — П'єтро II. За свого правління П'єтро молодший укріпив морську могутність Венеції, уклавши договір, яким Комаккьо, що до того було під владою пап мало увійти у залежність від республіки і підкоривши істрійське узбережжя. Після смерті П'єтро ІІ і короткого правління П'єтро Бадоера на вищу посаду у Венеції був обраний його син П'єтро III, який до того був посланцем у Константинополі. За правління третього дожа з родини Кандьяно був укладений мирний договір з аквілейським патріархом і остаточно замирені неретванські пірати. Одночасно почали проявлятись намагання зі сторони Кандьяно зробити свою монархію спадковою. Це призвело до бурхливої боротьби партій, наслідком якої стало вигнання сина дожа П'єтро з міста. Та вже після смерті батька його було обрано наступником. Правління П'єтро IV відзначилось монополізацією торгівлі рабами. Також укріпились відносини з західною імперією, у знак чого він вдруге одружився з Вальдрадою Тусчійською, племінницею імператриці Адельгейди. Завдяки одруженню представники родини Кандьяно отримали значні маєтки від імператора на материкових землях[3]. Знаком підсилення впливу роду Кандьяно стало обрання сина П'єтро IV Вітале патріархом Ґрадо. Однак, явні тенденції до встановлення спадковості знову викликали незадоволення старої венеційської знаті. Проти дожа утворилась змова і 11 серпня 976 разом із молодшим сином він був вбитий. Вальдраду, як імператорську родичку чіпати не сміли. Вона була разом із іншими членами родини вигнана з міста.

Переворот викликав незадоволення в імператора, який відмовився поновлювати вкрай важливий для міста договір. Намагаючись задобрити Оттона венеційці обрали дожем Вітале Кандьяно, можливо молодшого брата загиблого. Той одразу ж викликав свого племінника патріарха Ґрадо та повернув родині всі володіння. Патріарху Вітале та Трибуно Меммо вдалося добитись на переговорах поновлення пакту Лотаря 7 червня 983. Попри це, все наступне століття вплив Кандьяно падає, поки вони у його кінці зовсім не зникають з історичної сцени[4].

Родинне дерево
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
П'єтро I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
П'єтро II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
П'єтро III
∞Арчіельда (Ріхельда)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Домініко
єпископ Торчелло
 
П'єтро IV
∞1. Джованниічча;
∞2. Вальдрада, дочка Губерта Сполетського і Вілли
 
 
 
 
 
 
 
Вітале
дож 978—979
 
 
Єлена(?)
∞Джерардо Ґуоро
 
 
Стефано
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вітале (IV)
патрарх Ґрадо
 
Марина
∞Трибуно Меммо
 
дитина, що загибла з батьком
 
 
 
Домініко
 
Емілія
∞Доменіко Орсеоло,
брат П'єтро I
 
Марія (?)
∞П'єтро II Орсеоло
 
 

Примітки
  1. Його також ототожнювали з римським богом Янусом
  2. Андреа Дандоло у своїй хроніці також говорить про патріарха Градо початку VII століття Кандідіана, що той прийшов з поселення Кандьяно.
  3. Відомі пожалування надані, наприклад Вітале Кандьяно і його синові Доменіко, імператорами Оттоном II та Оттоном III
  4. За однією з точок зору від них бере свій початок родина Санудо

Бібліографія
  • Manfred Hellman. Candiani. In: Lexikon des Mittelalters. Bretscher-Gisinger, Charlotte/Meier, Thomas (Hrsg.). J.B. Metzler Verlag, Stuttgart u.a 2000. ISBN 3-476-01819-9 (нім.)
  • Heinrich Kretschmayr. Geschichte von Venedig. Bd. 1. Friedrich Andreas Perthes: Gotha, 1905 (нім.)
  • Hodgson, Francis Cotterell (1901). The early history of Venice: from the foundation to the conquest of Constantinople, A.D. 1204. G. Allen, London. (англ.)
  • Fotheringham, John Knight (1915). Marco Sanudo: Conqueror of the Archipelago. Clarendon Press, Oxford (англ.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.