Істрія

І́стрія (хорв. Istra, словен. Istra, серб. Истра/Istra, італ. Istria, грецька: Istria, Ιστρια) — найбільший півострів в Адріатичному морі. Півострів розташований між Трієстською затокою і бухтою Кварнер.

Більшість півострова належить Хорватії за винятком невеликої північної частини, яка належить Словенії, та міста Муджа, яке належить Італії. Найбільші міста хорватської Істрії: Пула (Pula) — 58 594 мешканців (2001 р.), Ровінь (Rovinj) — 13 647, Пореч (Poreč) — 10 448, Лабін (Labin) — 7 904, Опатія (Opatija) — 7 850, Умаг (Umag) — 7 769, Пазін (Pazin) — 4 986. На Адріатичному узбережжі, зовсім поряд з Істрією, знаходиться третє за величиною хорватське місто — Рієка. Найбільші міста словенської частини Істрії лежать ланцюжком на 30-кілометровій ділянці словенського узбережжя — Копер (Koper) — 23 726 жителів (2002), Ізола (Izola) — 10 381, Піран (Piran) — 4 143 і Порторож (Portorož) — 2 849.

Історія

Рання історія
Амфітеатр в м. Пула
м. Ровінь
Мапа Венеціанської республіки, біля 1000. Республіка зображена в темно-червоним, кордони червоним пунктиром

Перші поселення на півострові були засновані греками, зокрема місто на місці сучасної Пули. Греки довгий час уживалися на півострові з місцевими племенами, які Страбон називає «істрійцями» і від яких і походить назва півострова. Істрійці були підкорені Римом в 177 р. до Р. Х..

Після падіння Західної Римської імперії, регіон захоплювався і розорявся готами і лангобардами, у 789 р. був приєднаний до франкського королівства. Потім, послідовно, був під владою герцогів Каринтії, Мерано, Баварії, перш ніж став територією Республіки Венеція в 1267.

У VII столітті на півострові з'явилися слов'янські племена, проте, на відміну від багатьох інших територій сучасної Хорватії, їм не вдалося витіснити або асимілювати романське населення. Багатовікове мешкання пліч-о-пліч романського і слов'янського населення додало культурній і лінгвістичній громаді Істрії неповторну своєрідність.

Істрія в Венеціанській республіці і в складі Священної Римської імперії

Прибережні райони і міста Істрії потрапили під вплив Венеції у IX столітті, повний контроль Венеціанська республіка отримала в 1267. Внутрішня частина Істрії довкола Міттербурга, знаходилась протягом століть у складі Священної Римської імперії.

Венеціанське правління залишило в регіоні великий слід, який ще можна побачити сьогодні. У венеціанський період Істрія пережила небувалий культурний і економічний розквіт. Саме тоді було побудовано величезну кількість середньовічних палаців, вілл, храмів, багато з яких збереглись до наших днів.

Істрія в Австрійській імперії (1797–1918)

Внутрішня частина Істрії довкола Міттербурга, відома своїми німецькими і романськими (морлахи) мешканцями. Влада Священної Римської імперії закінчилася в період наполеонівських війн з 1805 до 1813, коли Істрія була частиною Королівства Італія і Іллірійської провінції Наполеонівської імперії. Після цього короткого періоду знов створена Австрійська імперія володіла Істрією — провінція Австрійське Примор'я, яка включала міста Трієст і Горіція до 1918 року. В той час Істрія включала частину італійської сьогоденної провінції Фріулі-Венеція-Джулія і частину сучасної Словенії і Хорватії, але без міста Трієст. Сьогодні, кордони Істрії визначають інакше.

Міжвоєнний період і Друга світова війна: Істрія в складі Королівства Італія

Після Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини, Істрія відійшла до Італії. Після приходу фашистів до влади, місцеве хорватське і словенське населення піддаються насильницькій італізації. Вони втратили своє право на освіту і релігійну практику на рідній мові. Організація ТІГР, розглядається як перша озброєна антифашистська група опору в Європі, була заснована в 1927 році на словенському узбережжі і незабаром поширила свій вплив на словенську і хорватську частини Істрії.

У 1943 югославські партизани вторглися в Істрію і розпочали терор істрійського населення. Німецька окупація Італії зупинила партизанський терор.

Істрія в складі Югославії

1945 — комуністичні партизани Йосипа Броз Тіто убили в Істрії близько 5000 італійців, а сотні тисяч італійців втекли з півострова[1].

Після закінчення Другої світової війни, 1947 Істрію включили до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, за винятком невеликої частини на північному заході, яка була в складі зони А, вільної території Трієст; Зона B знаходилась під югославською владою і після фактичного розділу вільної території в 1954 році вона була включена в склад Югославії.

Лише маленьке містечко Муджа (Milje/Muggia), біля Трієста, будучи частиною зони В, залишилося у складі Італії. У час і незабаром після закінчення Другої світової війни, значне число цивільних осіб були убиті під час Істрійської різанини, в Істрії і на плато Карст, прилеглому до Трієста.

До кінця 1950-х близько чверті мільйона людей, в основному тих, що належали до італійської етнічної групи, втекли з Істрії через страх перед комунізмом і сильну післявоєнну міжетнічну напругу. Істрія втратила значну частину свого населення (80 %) і частину своєї соціальної і культурної самобутності. В той самий час в Істрію прийшли мігранти з інших регіонів Югославії.

Істрія після розпаду Югославії

У складі Югославії півострів був поділений адміністративним кордоном між Хорватією і Словенією, вельми приблизно відповідаючи лінії етнічного розмежування між народами. Після розпаду Югославії в 1991 р. умовний адміністративний кордон став державним, що привело до того, що півострів вперше в своїй історії виявився поділений між двома країнами.

Етнографія і лінгвістика
Італійці в Істрії в 1910.

Більшість традиційних уявлень, з позиції яких розглядаються ті або інші народності або мови терплять повний крах в Істрії. Тривале спільне мешкання слов'янських і романських народів, їхній взаємний вплив на мову і культуру один одного, а також численні міграції тих або інших народностей з півострова або на нього привели до появи унікальної етномовного стану.

Застосовуючи терміни «хорвати», «італійці» і «словенці», не слід забувати, що йдеться саме про істрійські етноси, які сильно збагатили один одного, створивши якийсь загальноістрійський мовний і культурний компонент. Так, кажучи про «хорватів» стосовно більшості населення півострова, не слід забувати, що від інших хорватів істрійські сильно відрізняються мовою, культурою і навіть кухнею. Що стосується «італійців» в Істрії, то це слово може відноситися і до нащадків людей, які історично тут завжди проживали і зберегли приналежність до романської культури, і до слов'ян, що перейняли в XIX або XX столітті італійську мову і спосіб життя, і до нащадків емігрантів з Італії, що приїхали на Істрію в період між світовими війнами і що не виїхали назад в Італію після закінчення Другої світової війни.

У 1910 р. згідно з переписом населення в Австро-Угорщині 41,6 % істрійців розмовляли хорватською, 36,5 % італійською, 13,7 % словенською, 3,3 % німецькою, менше відсотка істророманською і істрорумунською. Події XX століття привели до сильного скорочення числа людей, що вважають італійську рідною мовою. Попри це в більшості портових міст Істрії, як у Хорватії, так і в Словенії зберігається двомовність. Крім того, в істрійських діалектах хорватської і словенської мов дуже багато запозичених італійських слів.

У 2001 р. перепис населення в хорватській частині Істрії приніс такі результати щодо національного складу: хорвати — 71, 9 %, італійці — 6,9 %, словенці — 4,3 %, серби — 1,5 %, інші національності менше 1 %. Близько 10 % визначили себе як істрійці.

Істророманська і істрорумунська мови — окремі мови романської групи, які колись активно використовувались на півострові поряд з хорватською, італійською і словенською.

На істророманській мові колись розмовляли майже на всьому південному заході півострова. Нині вона перебуває на межі зникнення і використовується лише невеликою кількістю людей в містах Ровінь і Воднян.

Істрорумунська мова до XIX століття була поширена на сході Істрії, а також на островах Раб і Крк. Зараз перебуває на межі вимирання, збереглася лише в декількох селах східної частини півострова. У 1982—1983 рр. нею розмовляли лише 555 осіб. Точне число носіїв мови в наш час[коли?] невідоме.


Істрія 2001 р.

Пам'ятки
  • Бує і Грожнян — маленькі старовинні міста в західній частині півострова на узбережжі.
  • Бріуни — національний парк Хорватії. Включає групу островів, розташованих біля узбережжя Істрії за 6 км від Пули.
  • Дебелий мисик, також Дебелі Ртіч — мис у Словенії на кордоні з Італією.
  • Лімський канал  — довга і вузька затока, вдається у західну частину півострова. Традиційне місце розведення устриць і мідій. Красиві пейзажі.
  • Бале і Воднян — ще два красиві сусідні містечка на пагорбах. Головними пам'ятками в Бале є Палац Бембо (XV століття) в стилі італійської неоготики, а у Водняне — церква св. Блажа в стилі бароко.
  • Ловран і Опатія — міста на самому північному сході півострова неподалік від Рієки на березі Кварнерської затоки. Ця ділянка істрійського узбережжя ще з венеціанських часів була улюбленим місцем для відпочинку знаті. Піку популярності це місце досягло в австро-угорську епоху. Численні готелі і вілли тієї епохи зараз відреставровані і додають цим містам особливий шарм. Старе місто Ловрана добре збереглося. На центральній площі — романська церква св. Юрія (XIV століття).
  • Двіград — руїни древньої фортеці біля Лімської затоки, покинутої мешканцями в XVII столітті.

Галерея

Примітки
  1. http://wyborcza.pl/alehistoria/1,139190,16236096,Poczciwi_Wlosi_i_zly_Mussolini.html

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.