Рожева мапа

Так звана Рожева мапа була історичним документом, що був оприлюднений на Берлінському конгресі 1884—1885 рр. та представляв територіальні претензії Португалії, яка проголосила про свої права на широкі внутрішньоконтинентальні території між Анголою і Мозамбіком. Зараз в цьому регіоні розташовані Замбія, Зімбабве і Малаві. Територіальна суперечка з Великою Британією через зазначені території призвела до проголошення останньою ультиматуму Португалії, яка змушена була підкоритися, що сильно зашкодило репутації португальської монархії всередині країни.

В останній третині XIX століття цікавість європейських держав до Африки багаторазово підвищилась, так само як і військово-економічні можливості по освоєнню її сировинної бази. Колоніальна експансія в Африці цікавила європейські країни передусім через наявність там дешевої робочої сили та нових ринків збуту товарів. Захоплення африканських територій було також важливим військово-стратегічним кроком, не кажучи вже про імперський престиж, який давала анексія тієї чи іншої території.

Португалія була найстаршою європейською державою, що почала колонізацію африканського континенту ще в XV столітті, тому в ході колонізації Африки Португалія мала хронологічну перевагу перед своїми пізнішими конкурентами, які включилися в бійку за Африку лише в XIX столітті. Серед нових держав були Велика Британія, Франція, Німеччина та Бельгія. На відміну від них Португалія, як і Іспанія, з початку XVII століття переживала глибокий економічний і соціальний занепад. При цьому британські впливи в самій Португалії були настільки значними, що вона сама вже фактично перетворилася на напівколонію Великої Британії.

Більш того, після втрати Бразилії 1822 р., Португальська колоніальна імперія, що мала тепер колонії лише в Африці та Азії, носила переважно таласократичний характер, тобто складалася з вузьких регіонів узбережжя, фортів та островів і не розповсюджувалася на широкі материкові області. Це робило Португалію вкрай уразливою.

Наперекір крайній господарській і соціальній відсталості самої Португалії, уряд країни вирішує мобілізувати всі ресурси для розширення колоніальних володінь в Африці. Давня історія португальських інтересів в Африці сприймалася майже як історичне право країни на володіння Африканським континентом. У XV—XVIII століттях зона португальського контролю повільно пересувалася вглиб континенту вслід за португальськими работорговцями, які в пошуках нових рабів змушені були просуватися вглиб континенту, хоча в цілому прогрес був невеликий. До 1870 р. лінія португальського контролю досягала щонайбільше 300—500 км від узбережжя. Але технологічний прогрес і гостра конкуренція змусили країну рухатися далі. Теоретична картографія також надихала португальців на утворення мосту між їхніми давніми володіннями в Анголі та Мозамбіці. 1877 р. розпочалась ціла серія португальських експедицій вглиб континенту, в яких брали участь Жуан де Андраде Корву, Ерменегілду Капелу, Роберту Івенш та Серпа Пінту. Метою португальського уряду, на відміну від інших європейських країн, зацікавлених здебільшого у здобутті сировини, було фактичне перетворення португальської Африки у другу Бразилію, тобто побудова величезного суцільного регіону, об'єднаного португальською мовою і католицтвом.

• C E Nowell, (1982). The rose-coloured map: Portugal's attempt to build an African empire from the Atlantic to the Indian Ocean
• W. G. Clarence-Smith, (1985). The Third Portuguese Empire 1825–1975: A Study in Economic Imperialism, Manchester University Press.ISBN 978-0-719-01719-3
• P E Lovejoy, (2012). Transformations in Slavery, 3rd edition. Cambridge University Press ISBN 978-0-521-17618-7.
• R J Hammond, (1966). Portugal and Africa 1815–1910: a Study in Uneconomic Imperialism, Stanford University Press. ISBN 0-804-70296-9
• M Newitt, (1995). A History of Mozambique, London, Hurst & Co. ISBN 1-85065-172-8.
• M Newitt, (1969). The Portuguese on the Zambezi: An Historical Interpretation of the Prazo system, Journal of African History Vol X, No 1.
• J G Pike, (1969). Malawi: A Political and Economic History, London, Pall Mall Press.
• J C Paiva de Andrada, (1885). Relatorio de uma viagem ás terras dos Landins, at Project Gutenberg, https://www.gutenberg.org/files/34041/34041-h/34041-h.htm
• J C Paiva de Andrada, (1886). Relatorio de uma viagem ás terras do Changamira, at Project Gutenberg, https://www.gutenberg.org/ebooks/34040/34040-h/34040-h.htm
• H. Livermore (1992). Consul Crawfurd and the Anglo-Portuguese Crisis of 1890, Portuguese Studies, Vol. 8.
• C E Nowell, (1947). Portugal and the Partition of Africa, The Journal of Modern History, Vol. 19, No. 1.
• A Keppel-Jones (1983) Rhodes and Rhodesia: The White Conquest of Zimbabwe 1884–1902, McGill-Queen's Press. ISBN 978-0-773-56103-8
• General Act of the Berlin Conference. http://africanhistory.about.com/od/eracolonialism/l/bl-BerlinAct1885.htm
• J McCraken, (2012). A History of Malawi, 1859–1966, Woodbridge, James Currey. ISBN 978-1-84701-050-6.
• H V Livermore, (1966). A New History of Portugal, Cambridge University Press.
• R I Rotberg, (1988). The Founder: Cecil Rhodes and the Pursuit of Power, Oxford University Press ISBN 978-0195049688
• R I Rotberg, (1965). The Rise of Nationalism in Central Africa: The Making of Malawi and Zambia, 1873–1964, Cambridge (Mass), Harvard University Press.
• F Axelson, (1967). Portugal and the Scramble for Africa, Johannesburg, Witwatersrand University Press.
• F Tamburini, (2014) Il ruolo dell'Italia nella vertenza anglo-portoghese sui territori dell'Africa australe: dal mapa-cor-de-rosa al Barotseland (1886-1905), "Africana, rivista di studi extraeuropei".