Рой Вуд

Рой Едріан Вуд (англ. Roy Adrian Wood; 8 листопада 1946, Бірмінгем) — британський рок-музикант, співак і автор пісень, найбільшу популярність отримав як засновник The Move, Electric Light Orchestra і Wizzard, груп, що неодноразово добивалися успіхів у британських чартах.

Рой Вуд
Основна інформація
Дата народження 8 листопада 1946(1946-11-08)[1] (75 років)
Місце народження Kitts Greend, Велика Британія
Роки активності 1964 — тепер. час
Громадянство Велика Британія
Професії гітарист, композитор
Освіта University of Derbyd і Moseley School of Art, Balsall Heathd (1964)
Співацький голос бас
Жанри Прогресивний рок, поп-рок, джаз-ф'южн, симфонічний рок, арт-рок, поп, Глем-рок
Колективи Mike Sheridan and The Nightriders
The Nightriders
The Move
Electric Light Orchestra
Wizzard
Wizzo Band
Roy Wood's Helicopters
The Rockers
The Roy Wood Big Band
The Wombles with Roy Wood
Roy Wood Rock & Roll Band
www.roywood.co.uk (англ.)]

Біографія

Музичну кар'єру Рой Вуд почав в підлітковому віці, приєднавшись до бірмінгемської групи Mike Sheridan And The Nightriders. Ансамбль досить швидко став одним із найпопулярніших в місті, провів серію гастролей у Великій Британії, давав концерти в Німеччині, де став резидентом дуйсбурзького Storyville Club.

Повернувшись в Мідлендс, The Nightriders влилися в ряди місцевої сцени, яка бурхливо розвивалися в той час, ставши завсідниками The Cedar Club; там же учасники кількох місцевих складів і прийняли рішення покинути свої ансамблі і організувати щось на зразок супергрупи. Так в 1966 році виник The Move: колектив, до складу якого, крім Вуда, увійшли Карл Уейн, Бев Біван, Ейс Кеффорд і Тревор Бертон. Отримавши статус резидента в Marquee Club, The Move отримали контракт з Deram Records і випустили дебютний сингл «Night of Fear», який тут же увійшов до першої п'ятірки британського хіт-параду.

Протягом наступних п'яти років 9 хітів увійшли в Top 20, і всі вони були написані Вудом. Репутація групи при цьому мала кілька скандальний відтінків — часто через буйні концертні виступи (з елементами сценічного вандалізму), та через тексти Вуда. На The Move подав до суду навіть прем'єр-міністр Гарольд Вільсон — з приводу промовідкритки, випущеної до синглу «Flowers In The Rain».

За третім хітом «Fire Brigade» пішов «Blackberry Way», який очолив британські чарти, але потім Вуд познайомився і вступив в творчий союз з Джеффом Лінном. The Move випустили ще 4 успішних сингли і два альбоми, однак, тепер основним проектом Вуда став Electric Light Orchestra, колектив взявся з'єднати пісенні поп-структури з елементами класичної музики. Дебютний сингл ELO, «10538 Overture», увійшов в UK Singles Chart на тому ж самому тижні, коли з першої десятки вийшов останній хіт The Move «California Man». Втім, перебування в новому колективі тривало для Вуда недовго: записавши дебютний альбом ELO (як вокаліст, співпродюсер і співавтор більшості пісень), він вирішив продовжити екзотичні експерименти, розпочаті в The Move. Ідеї ​​сценічного втілення «Brontosaurus» (хіта The Move) привели його до Wizzard та іміджу під умовною назвою «інцидент в магазині фарб».

Дискографія
  • Boulders (1973) — UK #15; US Billboard 200 #176
  • Mustard (1975)
  • Super Active Wizzo (1977)
  • On the Road Again (1979)
  • The Singles (1982) — UK #37
  • Starting Up (1987)[2][3][4]

Пародії
  • У пародії на музичну передачу Supersonic Роя Вуда пародіював Бенні Гілл.

Примітки
  1. Discogs — 2000.
  2. Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums (вид. 19th). London: Guinness World Records Limited. с. 610. ISBN 1-904994-10-5.
  3. Allmusic ((( Roy Wood > Discography > Main Albums ))). Архів оригіналу за 27 березня 2012.
  4. Allmusic ((( Roy Wood > Charts & Awards > Billboard Albums ))). Архів оригіналу за 27 березня 2012.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.