Малоросійська губернія

Утворена в 1764 році з частини Лівобережної України після остаточної ліквідації інституту гетьманства. Губернія в 1764—1775 роках складалася з 10 полків (адміністративно-територіальних і військових одиниць, успадкованих від Гетьманщини). 1764 року 13 сотень Полтавського полку було Росією анексовано та приєднано до новоствореної Новоросійської губернії; у складі Полтавського полку у 1764—1775 роках було усього 5 сотень[1]. 20 жовтня 1775 року Полтавський полк було остаточно ліквідовано, отже, у складі Малоросійської губернії у 1775-81 роках було 9 полків.

З 1765 по 1773 роки адміністративним центром був Глухів, в 1773 році центр був перенесений до Козельця, а в 1775 — до Києва.

Восени 1781 року Малоросійська губернія була ліквідована і розділена на Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва.

У 1796 році Малоросійська губернія була знову утворена з трьох намісництв, на які тоді поділялася Малоросія, причому до неї приєднані були і колишній Полтавський полк, і місто Кременчук, з містечками та селищами колишнього Миргородського полку, що входили до складу Катеринославської губернії, але відокремлено місто Київ, «з окружністю, по положенням його за рікою Дніпром». Губернським містом був призначений Чернігів. Губернія була розділена на 20 повітів.

Утворення Малоросійської губернії знаходилося у зв'язку з відновленням за Павла I в Малоросії судів генерального, земських і підкоморських. У 1802 році з Малоросійської губернії утворені були дві — Чернігівська і Полтавська.

У 1802 році Малоросійську губернію розділено на Чернігівську й Полтавську губернії, які разом становили Малоросійське генерал-губернаторство.

На території Малоросійської губернії, а згодом і Малоросійського генерал-губернаторства діяли Генеральний Малоросійський суд (1797—1831) й земські підкоморські суди (1797—1834).

Малоросійське генерал-губернаторство було ліквідовано у березні 1836 року у зв'язку з утворенням Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернаторств. Губернії Харківську, Полтавську та Чернігівську в офіційних документах царського уряду, зокрема про скасування кріпацтва, і далі продовжували іменувати «Малоросійськими» (на відміну від Правобережної та Південної України).

• 16 грудня 1796 — травень 1797: військовий губернатор Вязьмітінов Сергій Кузьмич (7.10.1744—15.10.1819);
• 1797: губернатор Бакуринський Яків Леонтійович;
• 1798–1800: губернатор Миклашевський Михайло Павлович (1756—26.08.1847);
• 1800— 27 лютого 1802: губернатор Френсдорф Іван Васильович.

• Горобець В. М. Малоросійська губернія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 478. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.

• Малоросійська губернія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Малоросійська губернія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 902. — 1000 екз.