Румянцев Микола Петрович

Народився в м. Санкт-Петербург. Восьмилітнім оформлений сержантом до лейб-гвардії, від 1769 — офіцер, 1772 — камер-юнкер. Од 1774 студіював у Лейденському університеті, познайомився з Вольтером, подорожував Європою. Від 1779 — камергер, 1781 направлений надзвичайним послом на сейм «Священної Римської імперії германської нації» до Франкфурта-на-Майні (Німеччина). 1796 — директор Позичкового банку, сенатор, обергофмейстер, дійсний таємний радник. 1801, за царювання Олександра I, — член Державної ради, головнокеруючий водними комунікаціями та експедицією для влаштування шляхів. Од 1802 до 1811 був міністром комерції, випускав газету «Санкт-Петербургские коммерческие ведомости», від 1807 виконував і обов'язки міністра закордонних справ. Окрім того, від 1810 — голова Державної ради (фактично — уряду), із 1814 — у відставці.

Підтримував дальні морські походи, у тому числі І.Крузенштерна та Ю.Лисянського, О.Коцебу. Власним коштом у Гомелі (нині місто в Білорусі) спорудив православний собор, мурований костьол, аптеку та богадільню, підтримав зведення синагоги, симпатизував старообрядству. Десятки тисяч рублів подарував Імператорській АН, Харківському колегіуму й Київській духовній академії (в останньому разі — внеском на премію з історії чи географії «Київського краю»). Переказав 1814 Києво-Печерській лаврі регалії батька — фельдмаршальський жезл і золоту оливкову віть з діамантами, а діамантову панагію — для митрополита. Дав гроші на навчання майбутнього історика І.Григоровича, котрий став автором описів знайдених раритетів, публікатором праць Г.Кониського. Започаткував Комісію друкування державних грамот і договорів при Колегії закордонних справ (1811), фінансував розвідки давнини, праці т. зв. Румянцевського гуртка, брав участь у пошуках пам'яток, мандрував, відвідував Київ, залучив до співробітництва, зокрема, М.Бантиша-Каменського, М.Берлинського, К.Калайдовича, П.Кеппена, Є.Болховітінова, П.Строєва, О. Х. Востокова, О.Тургенєва, О.Малиновського. Субсидіював видання цінних документів «Памятники российской словесности XII в.» (М., 1821), «Белорусский архив древних грамот» (М., 1824) тощо. Накопичені ним книги та рукописи, мінц-кабінет, мистецькі та етнографічні зібрання склали основу Румянцевського музею, 1831 уфундованого з належним штатом доглядачів для експозиції в пристосованому петербурзькому палаці та решті спеціально призначених приміщень (переведений 1861 до Москви, де 1862 з його фондів постала публічна бібліотека, найменована 1924 Російською, 1925 — Державною бібліотекою СРСР ім. В.Леніна, нині Російська державна бібліотека). Опікувався Нікітським ботанічним садом у Криму, Вільним економічним товариством (див. «Вольное экономическое общество»).
Помер у м. Санкт-Петербург. Похований у Гомелі.

• П. Г. Усенко. Румянцев Микола Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 368. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• В. І. Головченко. Румянцев Микола Петрович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4