Воронцов Олександр Романович

Олександр Воронцов народився 4 (15) вересня 1741 року в Санкт-Петербурзі, в родині Романа Воронцова і Марфи Сурміної. Хлопця виховували у будинку дядька Михайла Воронцова[1].

У віці 15 років Воронцов почав службу в лейб-гвардії Ізмайловському полку. У 17 років він виїхав на навчання до Парижа, до Версальської рейтарської школи. Там Ворноцов отримав різносторонню освіту і познайомився з багатьма діячами Франції. Він зустрічався і листувався з Вольтером, був автором перших друкованих видань його філософських повістей російською мовою[1].

Побувавши в Мадриді, Воронцов склав для свого дядька опис іспанського управління. 1760 року він отримав спадковий титул графа[1].

1761 року Воронцов поступив на дипломатичну службу, ставши повіреним у справах Росії в Відні. У грудні ж року імператор Петро III надав йому чин дійсного камергера[1]. У 1762—1764 роках Воронцов був повноважним міністром в Англії, а потім в Голландії.

Після повернення до Росії в 1773 році його призначили президентом Комерц-колегії. Він очолював це відомство протягом 20 років, заслуживши репутацією досвідченого державного діяча[1].

До думки Воронцова прислухалася сама імператриця Катерина ІІ. 1779 року вона призначила графа сенатором, а 1787 року постановила членом своє Ради[1].

Воронцов брав участь в укладанні договорів про торгівлю з Курляндією (1783), Францією (1786), Неаполітанським королівством (1787) і Португалією (1787)[1].

1790 року він підписував Верельський мирний договір зі Швецією, а 1792 року — Ясський мирний договір із Османською імперією[1].

Подібно до більшості тогочасних російських дворян Воронцов був прихильником колегіального управління країною, перебував у опозиції до абсолютизму. Це викликало невдоволення частини придворних і Катерини ІІ. Воронцов засуджував розкіш двору і домагався скорочення ввезення в країну дорогих тканин і вин[1].

Близькі стосунки по службі і поглядах пов'язували Воронцова з Германом Далем і Олександром Радищевим. Після арешту і висилки останнього граф підтримував з ним контакти і допомагав його сім'ї[1].

1794 року, наприкінці правління Катерини ІІ, Воронцов подав у відставку й оселився у своєму маєтку Андріївське у Володимирській губернії. Відійшовши від політики, граф зайнявся вивченням історії. Він зібрав велику бібліотеку російських і іноземних книг, документів, рукописів. Паралельно Воронцов підтримував особисте і службове листування щодо питань політики, економіки та культури[1].

Портрет Воронцова (1784, Й. Шмідт)

Після вбивства царя Павла І й інтронізації його сина Олександра І серед російського дворянства з'явилися надії на перетворення Росії на конституційну монархію. У зв'язку з цим, в березні 1801 року, Воронцов повернувся на державну службу[1].

У своїй доповідній записці імператору «Примітки на деякі статті, що стосуються до Росії» граф критикував царювання Катерини ІІ і її сина Павла I[1].

Воронцов став членом Неодмінного ради, брав участь в реформуванні Сенату, створення міністерств, а у вересні 1802 року був призначений на посаду державного канцлера[1].

На посту канцлера і міністра закордонних справ Воронцов керував усією дипломатією Російської імперії. Він проводив політику на зближення Росії з Британією і Австрією, відповідав за розрив відносин з наполеонівською Францією[1].

У лютому 1804 р внаслідок хвороби Воронцов вийшов у відставку й повернувся до Андріївського маєтку. Формально він зберіг за собою управління дипломатичним відомством[1].

Влітку 1805 року канцлер приступив до написання мемуарів, але смерть перервала роботу над ними. Воронцов помер у своєму садибному будинку в Андріївському 3 (15) грудня 1805 року. Його поховали у місцевій церкві святого Андрія Первозванного[1].