Рух за права батьків

Рух за права батьків (англ. Fathers' rights movement) — соціальний рух, пов'язаний із сімейним правом, що стосуються батьків-чоловіків та їх дітей, включаючи опіку та виховання дітей після розлучення батьків. Більшість його членів, які в першу чергу зацікавлені в цих питаннях — батьки-чоловіки, які прагнуть емансипації у рівних правах щодо своїх дітей та їх вихованні нарівні з матерями або після розлучення, або з незадоволеним батьківством над дітьми[1][2][3][4]. Рух також включає жінок, часто наступних дружин розлучених батьків-чоловіків або інших членів сім'ї чоловіків, що мали певні стосунки із сімейним правом в цьому розрізі.

Більшість її членів мало зацікавлені в законодавстві чи політиці в цілому. Проте, оскільки вони вважали, що їх мета рівноправного батьківства була незадоволена існуючими сімейним законодавством та рішеннями судів, багато хто зацікавився сімейним правом, включаючи питання опіки над дітьми та виховання і підтримку дітей після розлучення[1][3][5]. Хоча цей рух спочатку було описано як суспільний рух, його представники вважають, що їх дії краще описані як частина руху за громадянські права в цілому[6][7][5][8]. Заперечення щодо характеристики руху як соціального руху пов'язані з переконанням, що дискримінація батьків виходить за рамки соціальних наук і походить від втручання уряду в сімейне життя[9].

Мета

Члени правозахисного руху батьків стверджують, що батьки піддаються дискримінації внаслідок гендерного упередження в сімейному праві[3][10][11][12]; , що рішення про опікунство були запереченням справжніх рівних прав[13][14]; і що вплив (як вигода) великих грошей пошкодив сімейне право в контексті маніпуляцій як матерями так і юристами сімейного права[15]. Основним акцентом руху є кампанія, у тому числі лобіювання та дослідження, для формальних законних прав батьків, а іноді і для дітей, а також популяризація змін у сімейному законодавстві щодо опіки над дітьми та підтримку системи сімейного судочинства саму по собі.

Цей рух отримав міжнародне висвітлення в пресі внаслідок активності своїх членів, яка стала все більш голосною, помітною та організованою, і відіграла важливу роль у дебатах про сімейне право. В Україні, окрім певних юристів, цим питанням активно займається громадська організація «Батько має право» за підтримки адвокатів по сімейному праву[16].

Історія

Історія батьків і батьківський рух погано описана, через непопулярність цього питання в ЗМІ. Відомо, що приблизно з кінця 60-х років ХХ ст. чоловіки протестували проти позбавлення прав як батька після розлучення. Зокрема, мова йшла про право спілкування з дітьми. Цей рух був переважно виокремлений із загального руху за права чоловіків, які організували себе паралельно під наслідками другої феміністичної хвилі. Однак це частково було реакцією на наслідки цієї хвилі та, зокрема, на збільшенні кількості розлучень, що виявило недостатню якість та представленість законів в юридичних питаннях на цю тему.

До початку ХХІ століття акцент все більше зміщувався з вимоги щодо «прав доступу до дітей» до вимог «рівноправного батьківства». Обговорюється все більша кількість проблем, пов'язаних із функціонуванням конституційної держави в контексті сімейного права. Критикується також відсутність рівних можливостей для батьків-чоловіків, такі як повноцінна опіка над дітьми, право доступу до виховання після розлучень батьків, відпустка по догляду за дитиною, соціальні центри батьків тощо. Прагнення до рівноправного батьківства призвело до змін в законодавствах цивілізованих країн але, зважаючи на те, що рівноправне батьківство в більшості країн регулюється законом, на практиці мало що відмічається як якісний розвиток суспільства в цих питаннях, в тому числі через інерційність традиційної соціальної динаміки, незнання законів та стереотипних упереджень більшості людей.

Що стосується України, де ці права закріплені за батьками у Конституції України та Сімейному кодексі України (зокрема Стаття 141 «Мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незважаючи на те, чи перебували вони у шлюбі між собою»), з 1991 по 2017 рік не існувало якісного закону, щодо встановлення повноцінних прав батька, а опіка над дітьми після розлучень практично автоматичного віддавалася матерям згідно Принципу 6 «Декларації прав дітей» (прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року), яка не є повноцінним юридичним законом. Саму «Декларацію прав дитини» держава Україна станом на 2018 рік не ратифікувала, але суди всіх інстанцій продовжували посилатися на неї. Після того, як держава Україна програла кілька справ, внаслідок того як громадяни України позивалися до неї (в питаннях прав опікунства та прав доступу до дітей та їх виховання), у Європейському суді (який крім того рекомендував привести законодавство держави до сучасних цивілізованих норм), Верховна Рада та Верховний суд України низкою нових законів та постанов, які тепер є обов'язковими як судові преценденти, зрушила ситуацію в напрямку рівних прав у сімейному питанні щодо встановлення опіки та права батьків на виховання[17][18][19].

Критика

Деякі юристи та феміністки звинувачують правозахисний рух батьків-чоловіків у висвітленні інтересів батьків понад інтересами дітей, наприклад, заявляючи, що батькам прийнятно є відкликання утримання дитини, якщо їм не надано правового доступу до своїх дітей.Або лобіюванням змін у сімейному законодавстві, які, як стверджують, посилюють вплив дітей від маніпулятивних батьків і, як стверджують, ще більше загрожують матерям, що є жертвами насильства в сім'ї[20][21].

Інша критика полягає в тому, що правозахисники батьків нібито неправильно стверджують, що суди є предметом проти батьків, тоді як насправді переважна більшість справ врегульовано за приватною угодою, а батьки добровільно відмовляються від первинної опіки над своїми дітьми, що пояснює нижчий відсоток батьків, які отримають її; і що «упередженість» судів є на користь первинного піклувальника, а не самих матерів[22][23].

Дослідники Марта Фінмен, Майкл Флойд та інші критикують рух за те, що нібито увічнюють негативні стереотипи жінок як оманливі, мерзенні та безвідповідальні, а також стереотип про те, що жінки не можуть довести кращу фінансову відповідальність перед дітьми, ніж чоловіки[23][20][24].

Література

Примітки
  1. Collier & Sheldon, 2006, p. 1–26.
  2. Crowley, 2008, pp. 43–49.
  3. Collier, R.; Sheldon, S. (1 листопада 2006). Unfamiliar territory: The issue of a father's rights and responsibilities covers more than just the media-highlighted subject of access to his children. The Guardian (London). Архів оригіналу за 20 травня 2008. Процитовано 17 жовтня 2007.
  4. Kaye, Miranda; Tolmie, Julia (1998). Fathers' Rights Groups in Australia and their Engagement with Issues in Family Law (Doc). Australian Journal of Family Law 12: 19–68. Процитовано 24 березня 2007.
  5. Sacks, G; Thompson, D (21 червня 2006). Why Are There so Many Women in the Fathers' Movement?. Star Tribune (Minneapolis). Архів оригіналу за 30 червня 2013.
  6. McKee, A (2005). The Public Sphere: an introduction. University of Queensland. с. 47. ISBN 978-0-521-54990-5. Архів оригіналу за 2 June 2011.
  7. Kenedy, Robert A (2004). Fathers For Justice: The Rise Of A New Social Movement In Canada As A Case Study Of Collective Identity Formation. Caravan Books. ISBN 978-0-88206-108-5.
  8. Baskerville, 2007, p. 259.
  9. Baskerville, 2007, p. 282.
  10. Collier & Sheldon, 2006 p. 53–78.
  11. Gavanas, A (2004). [10–11 Fatherhood Politics in the United States]. University of Illinois Press. ISBN 978-0-252-02884-7.
  12. Williams, GI (2002). Fathers' Rights Movement. Historical and Multicultural Encyclopedia of Women's Reproductive Rights in the United States. Greenwood Press. с. 81–83. ISBN 978-0-313-30644-0.
  13. Williams, GI; Williams, RH (2003). Framing in the Fathers' Rights Movement. У Loseke, DR; Best, J. Social Problems: Constructionist Readings. Aldine Transaction. с. 93–100. ISBN 978-0-202-30703-9.
  14. Ashe, F (2007). [58–68 The New Politics of Masculinity]. Routledge. ISBN 978-0-415-30275-3.
  15. Baskerville, 2007, p. 42.
  16. ГО «Батько має право». Організацію створено з метою об’єднання потужного батьківського руху та повної зміни системи опіки над дітьми, для подальших розробок рекомендацій та удосконалення державної системи опіки над дітьми, та перезапуску її, знищення застарілих практик радянської системи'.
  17. «Нові правила: з ким залишиться дитина після розлучення?».
  18. «Визначення місця проживання дитини по-новому.».
  19. «В інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Такий висновок зробив ВС в постанові №404/1100/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».».
  20. Kaye, Miranda; Julia Tolmie (1998). Discoursing Dads: The Rhetorical Devices of Fathers' Rights Groups. Melbourne University Law Review 22: 172–174.
  21. Behre, Kelly (13 червня 2014). The Fathers' Rights Movement Undermines Victims of Domestic Violence. The New York Times. Процитовано 4 липня 2016.
  22. Baker, M (2001). Families, labour and love: family diversity in a changing world. Vancouver, B.C., Canada: UBC Press. с. 198–9. ISBN 0-7748-0848-9.
  23. Rossi, Stacey Elin (2004). The Battle and Backlash Rage On: Why Feminism Cannot be Obsolete. New York: Xlibris. с. 261–278. ISBN 1-4134-5934-X.
  24. Hanigsberg, Julia E.; Sara Ruddick (1999). Mother Troubles: Rethinking Contemporary Maternal Dilemmas. Boston: Beacon Press. с. 150. ISBN 0-8070-6787-3.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.