Р-77

схема ракети Р-77

Аеродинамічна схема — нормальна. Циліндричний корпус і крила є основними елементами, що створюють підйомну силу. Крила малого подовження мають просту форму в плані і тонкий профіль, що мінімізує хвильовий опір ракети і спрощує її розміщення у внутрішніх відсіках озброєння літаків-носіїв.

Носова частина ракети має параболічну форму, що збільшує загальну підйомну силу ракети. Використання гратчастих стерн з дуже малим (в межах 1,5 кгм) шарнірним моментом дозволило застосувати малогабаритний електропривод малої потужності. Завдяки такій структурі реалізується беззривне обтікання і, отже, зберігається ефективність до кутів атаки близько 40 °. Є можливість зміни характеристик хвостового оперення шляхом варіювання кількості осередків стерна, які практично аеродинамічно незалежні один від одного і від корпуса ракети. У них сприятливіші в порівнянні з традиційними стернами міцнісні і аеропружних характеристики.

Гратчасті керма можуть складатися і при необхідності автоматично розкриватися після пуску. Цим забезпечуються мінімальні транспортувальні габарити (квадрат зі стороною 300 мм), а також вирішується задача зниження загальної ефективної поверхні, що відбиває літака.

Для серійних ракет була обрана багатофункціональна Моноімпульсна доплерівська активна радіолокаційна головка самонаведення 9Б1348, розробки НДВП «Агат». Роботи зі створення АРГС 9Б-1348, розпочаті НДО-3 НДВП в 1982 році, були продовжені і в НДВП «Агат». У 1987 році АРГС 9Б-1348 перебувала на етапі льотно-конструкторських випробувань в складі ракети. В цьому ж році було проведено кілька залікових пусків за програмою льотно-конструкторських випробувань з позитивними результатами. У 1988 році льотно-конструкторські випробування АРГС 9Б-1348 в складі ракети були завершені і з 1989 року почалися Державні випробування. Серійне виготовлення АРГС 9Б-1348 почалося на Київському заводі ПАТ «Київський завод «Радар» однак після розпаду СРСР виробництво було припинено. [2]

Ракета Р-77 оснащена твердопаливним двигуном, що забезпечує енергійний початковий відліт від носія і максимальну дальність польоту. При цьому розвивається швидкість польоту, відповідна числа 4М.

Активна радіолокаційна головка самонаведення ракети Р-77. МАКС-2009

Наведення ракети комбіноване: командно-інерційне на початковому і активне на кінцевому. Перехід до активного наведенню проводиться за сигналом з бортового комп'ютера, що визначає дальність захоплення цілі головкою самонаведення. Після переходу на самонаведення лінія корекції польотних даних ракети з літака-носія продовжує формувати математичну модель цілі. У разі зриву автосупроводження цілі організовується повторний пошук з використанням цієї моделі.

У всіх режимах роботи використовується метод модифікованого пропорційного наведення. При наявності організованих перешкод, коли бортова радіолокаційна станція носія не може передавати на ракету інформацію про дальність і швидкості зближення з ціллю, наведення відбувається за спеціальними траєкторіями. У голівці самонаведення ракети реалізована також можливість пасивного наведення на джерело перешкод, поєднане з ціллю.

Підривник — лазерний. Опромінюючи ціль і визначаючи по відбитому сигналу відстань до неї, пристрій підриває бойову частину на оптимальній дистанції. Параметри підривача адаптуються до розміру цілі, яку треба вразити. Передбачено також контактний детонатор (для випадків прямого попадання або падіння на землю або у воду) на випадок необхідного самознищення.

Бойова частина — стрижнева з мікрокумулятивними елементами. Маса БЧ — 22 кг. Стрижні з'єднані між собою так, що при підриві утворюють суцільне розширюється кільце, яке буквально розрізає ціль. Мікрокумулятивні складові бойової частини вражають високошвидкісні цілі в режимі протиракетної оборони літака-носія.

Унікальною для ракет "повітря-повітря" особливістю Р-77 є розкриваючі гратчасті аеродинамічні стерна розташовані на хвості, з малим опором і стабільним шарнірним моментом у всьому діапазоні швидкостей, висот і кутів атаки при беззривному обтіканні, які розроблені і виготовляються на ДП Державне Київське конструкторське бюро «Луч»[3][4] . Такі стерна, вперше випробувані на балістичній ракеті «Точка». У складеному положенні вони не виступають за поперечні габарити ракети, які визначаються розмахом крила. Поряд з малою вагою і відносно невеликою довжиною стерна забезпечують можливість розміщення великої кількості ракет в всередині фюзеляжному відсіку озброєння перспективного винищувача. Крім того, за рахунок малої хорди такого керма шарнірний момент малий і слабо залежить від швидкості і висоти польоту, а також від кута атаки. Потрібний момент не перевищує 1,5 кГм, що дозволило застосувати для відхилення стерн малогабаритні і легкі електричні кермові приводи. Стерна зберігають ефективність на кутах атаки до 40°, володіють великою жорсткістю, що позитивно позначається на параметрах процесу управління. Як і будь-яке інше технічне рішення, використання ґратчастих аеродинамічних стерн властиві і недоліки — збільшенй аеродинамічний опір і збільшена ефективна поверхня розсіяння, що, втім, в якійсь мірі компенсується складеним положенням стерн, що сприяє розміщенню ракет на носії при внутрішньо-фюзеляжній і контейнерній підвісці.[5] [6]

Р-77 застосовується з катапультного пристрою АКУ-170.

Ракетою Р-77 можуть бути оснащені винищувачі Су-27, МіГ-29 та його модифікації. На початку 1990-х років вона успішно пройшла державні випробування і в 1994 р. була прийнята на озброєння російських ВПС. Серійний випуск ракети Р-77 для ВПС Радянського Союзу налагоджувався в Києві і після розвалу СРСР був припинений після випуску дослідних партій, а РВВ-АЕ російськими ВПС не закуповувалася. Подальший розвиток Р-77 — РВВ-СД — на 2009 рік проходила державні випробування, після чого повинна початися закупівля ракет даної модифікації для ВПС Росії[12].