Су-27

Перший прототип Т-10-1 в Центральному Музеї ВПС РФ

Перший прототип, Т-10-1 здійснив свій перший політ 20 травня 1977 року з летовища в Жуковському, пілотував його льотчик-випробувач В. С. Ільюшин. Базуючись на науково-дослідних роботах Центрального аеродинамічного інституту СРСР, була вибрана конструкція яка називається інтегральним планером, коли носова частина і фюзеляж плавно переходять в крило, формуючи з ним єдине ціле.

Літак оснащувався двома двигунами АЛ-21Ф3 виробництва КБ Люльки з форсажними камерами. Вони забезпечували тягу 76,5 кН в бойовому режимі і 110,5 кН на повному форсажі. Крило було дуже гладким, без передкрилків і протифлатерних балансирів, зі звичайними елеронами і закрилками. Коренева частина з напливом мала кут стрілоподібності 80°, середня частина по передній кромці 44° з переходом в закінцівку вигнутої форми. Т-10 мав чотири вузли підвіски знизу і чотири аеродинамічні гребні зверху крила. Кілі встановлювались вертикально над мотогондолами, хвостові стабілізатори були цільноповоротні. Головні стійки шасі кріпились до кореневої частини крила. Великі передні стулки шасі використовувались також як аеродинамічні гальма. Передня стійка містилась під кабіною пілота і ховалась поворотом назад. На літаку передбачалось встановлення РЛС, але на момент створення Т-10 вона ще не була завершена, тож замість неї в носовій частині був встановлений баласт для збереження центрування. Перші чотири прототипи були створені самим КБ в Москві, причому в Т-10-2 були внесені деякі модифікації — гладку передню кромку крила, з відхиляючимся переднім краєм, скошені хвостові стабілізатори, електродистанційне керування і збільшений на 1000л об'єм внутрішніх баків. 7 липня 1978 Т-10-2 розвалився в повітрі через випадковий вихід за межі допустимого перевантаження. В катастрофі загинув льотчик-випробовувач — Євгеній Соловйов. Т-10-3 і Т-10-4 вже споряджались штатними двигунами АЛ-31Ф. Т-10-3 здійснив свій перший політ 23 серпня 1979, а Т-10-4 31 жовтня 1979. П'ять наступних прототипів(Т-10-5, Т-10-6, Т-10-9, Т-10-10, Т-10-11) будувались на заводі в Комсомольську-на-Амурі але на них ставились АЛ-21Ф

Згодом стало зрозуміло, що за своїми характеристиками Т-10 поступається F-15, тоді було прийняте дуже важке і непросте рішення перепроектувати літак, хоча в Комсомольську-на-Амурі вже все було готове для початку серійного виробництва. Два прототипи Т-10-7 і Т-10-8, згідно з новими стандартами, було перероблено під керівництвом Симонова та перейменовано на Т-10С-1 і Т-10С-2 відповідно.

Напливи крила були змінені для збільшення підйомної сили, скруглені закінцівки зникли і крило набуло трапецієподібної форми, роль противофлаттерних вантажів на консолях, встановлені пускові пристрої ракет «повітря-повітря», що дозволило збільшити загальну кількість точок підвіски до десяти. Двигуни були розміщені по іншому, що збільшило обтічність нижньої задньої частини фюзеляжу, також були змінені обводи носової частини, яка була збільшена для розміщення більшої РЛС. Елерони і закрилки були замінені флаперонами. В кореневій частині правої консолі крила розробники встановили авіаційну гармату ГШ-30-1. Кілі були збільшені і зміщені до країв на балки, до яких кріпились стабілізатори. Передні стулки стійок шасі, які грали роль гальмівних щитків, замінили класичним гальмівним щитком зверху фюзеляжу, який розташовувався за кабіною пілота. Через це ліхтар кабіни тепер не зсувався назад, а піднімався, саме шасі в піднятому положенні стало компактніше. Передню стійку шасі перемістили на три метри назад, що збільшило маневровість на рулюванні і запобігало попаданню сторонніх предметів у повітрозабірники. Їх додатково спорядили захисними решітками, які автоматично опускались і піднімались при посадці і злеті. На перших Т-10 ділянка фюзеляжу між соплами була плоска і коротка, а на Т-10С її замінили довгою циліндричною балкою в якій містився гальмівний парашут, дипольні відбивачі та теплові пастки. Перший політ Т-10С-1 здійснив 20 квітня 1981, пілотував його знову Ільюшин.

Перші прототипи Су-27 мали дуже високу аварійність, так Т-10С-1(Т-10-7) через брак пального був покинутий Ілюшиним в повітрі.[1] Т-10-12 (другий льотний прототип Т-10С) у грудні 1981 був зруйнований в результаті польоту на граничному режимі. Тоді пілот, Олександр Комаров, загинув. При іншому польоті на граничному режимі у Т-10-17 Миколи Садовнікова зруйнувалась частина консолі лівого крила, але пілот зміг відновити керування і посадити літак з обрубленим крилом.

Зовні Т-10С були дуже схожі на серійні Су-27, хоча деякі відмінності були. Так, на серійних Су-27 кілі були «обрізані» під кутом, а не горизонтально, також знизу фюзеляжу під кілями, для покращення керування, були встановленні підбалочні гребні (фільшкілі).^{[джерело?]} Також на ліхтарі кабіни серійних Су-27 з'явився другий перепліт.

• Т-10 («Flanker-A») — прототип;
• Т-10С — прототип з покращеною конструкцією ;
• П-42 (Т-10-15) — спеціальна версія з полегшеною конструкцією, на якому протягом 1986—1990 років було встановлено 41 офіційно зареєстрований рекорд зі швидкопідйомності та висоти польоту;
• Су-27 — передсерійна версія з двигуном АЛ-31;
• Су-27С (Су-27/«Flanker-B») — основна серійна модифікація, одномісний винищувач-перехоплювач з двигуном АЛ-31Ф;
• Су-27П — версія для військ ППО;
• Су-27УБ (Т-10У/«Flanker-С») — двомісна навчально-бойова модифікація. Серійно випускається з 1986 року;
• Су-27УП — навчально-патрульна серійна модифікація для військ ППО. Особливістю цієї версії є наявність системи дозаправки у повітрі;
• Су-27СК — експортна модифікація;
• Су-27УБК — двомісна експортна модифікація Су-27УБ;
• Су-27К (Су-33/ «Flanker-D») — палубна версія; Сьогодні літаки такого типу використовуються на єдиному російському авіаносці «Адмірал Кузнєцов»;
• Су-27М («Flanker-E/F») — покращена версія Су-27С, яка лягла в основу новіших винищувачів — Су-35 та Су-37.

• Су-27ПД — одномісна несерійна демонстраційна модифікація із покращеною системою дозаправки в повітрі;
• Су-27ПУ — двомісна несерійна модифікація, яка лягла в основу літака Су-30;
• Су-30М/Су-30МК — нова генерація двомісного винищувача Су-30, що серійно виробляється в Росії з середини 1990-х. Версія Су-30МК, та її модифікації, успішно постачається на експорт;
• Су-27СМ — серійна модифікація російських Су-27С з використанням технологій, які були відпрацьовані на Су-27М;
• Су-27СКМ — експортна версія Су-27СМ;
• Су-27УБМ — модернізована версія Су-27УБ;
• Су-27УБ1М — українська модернізована версія Су-27УБ;
• Су-27УП1М — українська модернізована версія Су-27УП;
• Су-27С1М — українська модернізована версія Су-27С;
• Су-27П1М — українська модернізована версія Су-27П;
• Су-27СМ2/СМ3 — подальший розвиток Су-27СМ;
• Су-32/Су-27ІБ — двомісний винищувач-бомбардувальних з сидіннями пілотів, що розташовані пліч-о-пліч. Його подальшим розвитком є Су-34;
• Су-27КУБ/Су-33УБ — двомісна модифікація корабельних Су-33;
• Су-35БМ/Су-35С — найновіший представник сімейства Су-27, подальший розвиток Су-35 з новим радаром та авіонікою.