СТ-68

З метою реалізації нових вимог до радіолокації маловисотних цілей постановою ЦК та ради міністрів СРСР в 1970 році інституту Радіотехніки було доручено розробку мобільної трьох координатної радіолокаційної станції СТ-68 для виявлення та супроводу маловисотних цілей в активнх та пасивних завадах за наявності інтенсивних відлунь від землі та за складних погодних умов[2].

За своєю будовою РЛС СТ-68 була багатофункційною станцією, в ній було використано два активних та два пасивних канала, що забезпечувало радіолокаційне виявлення у всій зоні огляду в межах до 1° за кутом місця, пеленгування постановників активних завад, та канал радіорозвідки, для чого був використаний сантиметровий діапазон[2].

Прогресивним рішенням в РЛС є використання поруч з основним допоміжного каналу з квазінеперервним випромінюванням сигналу з істотно коротшою хвилею, що дозволило істотно поліпшити характеристики виявлення менше 1° за кутом місця та виключити інтерфереційні провали[2].

В основному сантиметровому діапазоні вперше в практиці НДІ Радіотехніки була використана фазована решітка на основі хвилеводно-щелевих лінійок та передатчик з вихідними металокерамічними лампами[2].

В РЛС було реалізовано автоматизацію компенсації пасивних завад та автоматизація захоплення та супроводу цілей, що стало можливим завдяки використанню ЕОМ[2].

Одним з найбільших досягнень при створенні РЛС СТ-68 стало доведення до когерентності формування випромінюваних та обробки отримуваних сигналів, що дозволило придушити місцеві предмети до 50-60 дБ[2].

Основні складності з доопрацюванням дослідного зразка РЛС, який був добре виконаний конструктивно, почались на полігоні. Наявність в діапазоні РЛС інтенсивних «янгол-ехо» — радіолокаційних дискретних відбиттів від об'єктів, що не спостерігаються візуально, та безузпішна боротьба з ними, вимагали значних досліджень, які призвели до встановлення в місце черезперіодної компенсації цифрового компенсатора, який дозволив здійснити автоматичну адаптацію режимів роботи РЛС до навколишньої обстановки[2].

Особливістю РЛС СТ-68 в порівнянні з іншими РЛС є наявність системи управління зоною виявлення в двох площинах — за кутом місця від 0° до 6° та за азимутом ±30° методом електронно-фазового сканування, що дозволяло «вповільнювати» огляд в секторах, уражених завадами[2].

В РЛС була використана мобільна вишка 40В6, із допомогою якої можна було піднімати фазові центри основної та допоміжної антен на 25 метрів над землею, що збільшувало імовірність виявлення цілі[2].

При випробуванні РЛС також виникли великі складності при зневадженні програм на штатній ЕОМ БЭСМ-6 (в інституті). На полігоні обчислювальний комплекс був замінений на ЦОК 5Э26-2[2].

Однак, коли постало питання про запуск серійного виробництва СТ-68 замовник вирішив, що РЛС вийшла надто дорогою, а радіотехнічні війська не були готові до її експлуатації. В підсумку було рекомендовано розпочати виробництво РЛС СТ-68-У, яка мала дещо гірші технічні характеристики проте була простішою та дешевшою[2].

В 1975 році конструкторське бюро «Іскра» запропонувало розробити для потреб військ ППО трикоординатної радіолокаційної станції, що забезпечувала б виявлення маловисотних цілей в умовах інтенсивного впливу радіозавад. Розробка отримала шифр СТ-68У (від рос. упрощенная), індекс 19Ж6. В серпні 1975 році було вирішено призначити головним розробником РЛС СТ-68У КБ «Іскра»[1]

Прийнята на озброєння під індексом 19Ж6 станція успішно була у виробництві на серійному заводі партіями понад 100 одиниць на рік в декількох частотних літерах. Високий технічний рівень новаторських рішень, використаних у СТ-68У підтверджено понад 50 авторських свідоцтв на винахід. Глибока модернізація покращила основні характеристики та під індексом 35Д6 (СТ-68УМ) була у виробництві до початку 1990-тих років та поступала на озброєння радіотехнічних військ СРСР також у декількох частотних літерах[1].

Казенне підприємство «НВК „Іскра“», в рамках державного оборонного замовлення 2020 року, капітально відремонтувало та модернізувало радіолокаційну станцію 19Ж6, у результаті чого вона отримала індекс 35Д6М, та, фактично, стала новим сучасним зразком РЛС[3].

Модернізація збільшила дальність дії, підвищила точність визначення координат, покращила параметри траєкторної обробки, за рахунок сучасних програмних рішень розширені функціональні можливості та здешевлене технічне обслуговування. Також замінено пристрої формування зондуючих сигналів, що значно зменшує рівень хибних відміток при роботі у гірській місцевості. Нова система охолодження РЛС збільшує строк роботи клістронів[3].

Основним призначенням рухомої трикоординатної РЛС 35Д6 (19Ж6) є розвідка маловисотних малорозмірних повітряних об'єктів за умов сильного впливу віддзеркалень від підстеляючої поверхні та метеоутворень, а також за умов дії навмисних активних та пасивних завад. Крім того, в РЛС передбачений режим розвідки повітряних об'єктів на середніх, великих і стратосферних висотах (до 20 км)[4].

Отже, за призначенням радіолокаційна станція 35Д6 використовується в радіотехнічних військах, як засіб для створення нижнього ярусу радіолокаційного поля в угрупованнях радіотехнічних військ і є елементом озброєння ротної ланки радіотехнічних військ[4].

Крім того, радар було обладнано додатковими виносними робочими місцями, що дозволяє повноцінно управляти станцією на відстані до 300 метрів. За потреби радар може комплектуватись обладнанням для взаємодії з зенітними ракетними комплексами[4].

36Д6 — експортна модифікація РЛС 35Д6 (СТ-68УМ «Нива»), яка, в свою чергу, є модернізованою версією РЛС 19Ж6[5].

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: СТ-68

• СТ-68У/19Ж6