Повітряні сили Збройних сил України

Анатра Анаде, Аеродром Пост-Волинський, Київ, на озброєнні авіації УНР, березень-квітень 1918 року

Nieuport 17c УГА

Ще до початку збройної боротьби за незалежність УНР станом на осінь 1917 року на українській території дислокувались досить значні, як на той час, сили російської військової авіації, що нараховували до 330 бойових літаків.

Вони і склали кістяк української повітряної армії, формування якої проходило в надзвичайно складних умовах. Основними проблемами, які стояли на заваді створенню міцного авіаційного корпусу, були: насамперед — відсутність у політичного керівництва країни чіткої концепції розвитку Збройних сил в цілому і військово-повітряних формувань зокрема, брак кадрів, незадовільний технічний стан і недостатня кількість літаків та іншого авіаційного майна, а також більшовицька агресія щодо України.

Незважаючи на всі незгоди, 13 грудня 1917 року Центральна Рада офіційно утворила Повітряний флот. Його командувачем було призначено підполковника-авіатора Віктора Павленка. Йому підпорядкувались інспектори (командувачі) авіації та повітроплавання: перший завідувач усіма справами, пов'язаними з літаками, другий — діяльністю повітроплавних частин, які на повітряних балонах («ковбасах») піднімалися на велику відстань над землею та здійснювали розвідку і коригування артилерійського вогню.

Павленко Віктор Олексійович — командувач української авіації

Важливим завданням українського військового керівництва стала передислокація авіаційних частин з прифронтової смуги, де відчутними були впливи більшовиків, до внутрішніх районів України.

Станом на початок січня 1918 року в реєстрах управління української авіації вже налічувалось 188 літаків різних типів. Командування української авіації вживало максимальних зусиль щодо збереження матеріальних та кадрових ресурсів, але затяжна війна поступово зменшувала кількість боєздатних літаків та пілотів.

Періодом відносного спокою та мирної розбудови Повітряних сил був Гетьманат Павла Скоропадського.

Після приходу до влади Директорії ситуація змінилася: кількість боєздатних літаків зменшилась, але вони продовжували ефективно протидіяти ворогові аж до завершення визвольних змагань.

Під час Другої світової війни себе проявили льотчики уродженці та мешканці України, які служили в лавах Червоної армії та отримали найвищу нагороду — звання Героя Радянського Союзу:

• Кожедуб Іван Микитович (8 липня 1920, Ображіївка, Сумська обл. — 8 серпня 1991, Москва) — тричі Герой Радянського Союзу, маршал авіації. Кожедубом було здійснено 330 бойових вильотів, він взяв участь у 120 повітряних боях і вийшов переможцем у 62 двобоях, один із збитих ним вже в Німеччині літаків був реактивним;
• Глінка Борис Борисович (14 (27) вересня 1914, Кривий Ріг — 11 травня 1967, Московська область, СРСР). Всього виконав близько 300 бойових вильотів, збив 31 літак супротивника;
• Глінка Дмитро Борисович (10 грудня 1917; Кривий Ріг — 1 березня 1979, Москва, СРСР), здійснив близько 300 бойових вильотів, брав участь в близько 100 повітряних боїв, збив 50 літаків супротивника;
• Могильчак Іван Лазаревич (1917, Демидівка, Вінницька обл. — 13 лютого 1945, Будапешт);
• Брандис Анатолій Якович (12 серпня 1923, Катеринослав — 23 березня 1988, Москва) — двічі Герой Радянського Союзу. Воював в небі Мелітополя, Криму, Білорусі, Литви і Східної Пруссії. Загалом зробив 228 бойових вильотів;
• Таран Павло Андрійович (18 жовтня 1916, Шолохове, Дніпропетровська обл. — 14 серпня 2005) — двічі Герой Радянського Союзу. За час війни — 368 бойових вильотів. Бомбив військово-промислові об'єкти Німеччини, Фінляндії, Румунії. Екіпаж Павла Тарана знищив на землі 12, в повітряних боях 11 літаків ворога (7 з них вночі);
• Доліна Марія Іванівна (18 грудня 1922, Шарівка, нині Омська область — 3 березня 2010, Київ, Україна);
• Бабак Іван Ілліч (26 липня 1919, Олексіївка, Дніпропетровська обл. — 24 червня 2001) — за час участі у німецько-радянській війні Іван Ілліч Бабак збив тридцять п'ять німецьких літаків і чотири у парі;
• Гончар Іван Олексійович (21 вересня 1921, Нікополь — 20 квітня 1945). Звання Героя Радянського Союзу присвоєно посмертно;
• Киселенко Петро Євдокимович (1 серпня 1919, Ісайки, Київська обл. — 10 червня 1975) — виконав 106 бойових вильотів;
• Носаль Євдокія Іванівна (13 березня 1918, Бурчак, нині Запорізька область — 23 квітня 1943, поблизу Новоросійська) — здійснила 354 бойових вильоти на бомбардування об'єктів противника, знищення його живої сили і техніки;
• Молодчий Олександр Гнатович (27 червня 1920, Луганськ — ?) — двічі Герой Радянського Союзу;
• Недбайло Анатолій Костянтинович (28 січня 1923, Ізюм — 13 травня 2008, Київ) — двічі Герой Радянського Союзу;
• Меклін Наталія Федорівна (* 8 вересня 1922, Лубни — † 5 червня 2005, Москва, Росія).

Крім того, слід виділити визначного німецького аса українського походження Роберта Олійника (9 березня 1911 — 29 жовтня 1988), що здійснив 680 бойових вильотів та збив 42 літаки[5].

На базі Військово-повітряних сил СРСР 17 березня 1992 року відповідно до директиви Начальника Головного штабу Збройних сил України було відтворено Військово-повітряні сили України.[6]

На базі штабу 24-ї повітряної армії у м. Вінниця було сформоване Командування ВПС. У 1992 році на території України знаходилося 4 повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаційних полків, 11 окремих ескадрилей, навчальні й спеціальні установи й заклади. Всього близько 600 військових частин, 2800 літальних апаратів різного призначення, більше 120 000 військовослужбовців.

До складу ВПС України перейшли три повітряні армії (1100 бойових літаків):

• винищувачі: 2 дивізії (8 полків) — 80 МіГ-23, 220 МіГ-29, 40 Су-27;
• фронтові бомбардувальники: 2 дивізії (5 полків) — 150 Су-24;
• бомбардувальники (дальня авіація): 2 дивізії (3 полки) — 30 Ту-16, 30 Ту-22, 36 Ту-22М;
• розвідувальна авіація: 3 полки — 30 Ту-22, 15 МіГ-25, 30 Су-17, 12 Су-24;
• авіаційний полк РЕБ: 35 Як-28;
• 4 авіаційних центри: 240 МіГ-21, 60 Су-24, 550 Л-39 «Альбатрос»/Л-29 «Дельфін».

Розпад СРСР залишив Україні одні з найчисельніших і потужних ВПС в Європі. За кількісним показником військова авіація України 1992 року поступалася лише авіації Сполучених Штатів, Росії й Китаю, та була найчисленнішою в Європі.

Також варто зазначити, що більшість сучасних військових аеродромів СРСР перебувала на території України, включаючи місця базування Ту-160, МіГ-29 й Су-27.

Війська ППО України були створені 5 квітня 1992 року на базі частин ППО СРСР, які перебували на території країни. Крім ЗРК в їх складі було сім винищувальних авіаполків, озброєних перехоплювачами Су-15ТМ, МіГ-25ПД\ПДС й МіГ-23МЛД. Однак на озброєнні ці літаки протрималися недовго — в 1993 році були зняті з озброєння МіГ-25, потім й МіГ-23, а до 1997 року на бази зберігання відправили й Су-15.

3 липня 1994 року армійська авіація увійшла до складу Сухопутних військ України, як їх рід і за відносно короткий час свого існування перетворилася з допоміжного в один із основних і перспективних засобів збройної боротьби. Вона була створена на основі техніки і льотно-технічного персоналу семи полків бойових гелікоптерів, двох транспортних і декількох окремих ескадрилей ВПС СРСР. На озброєнні перебувало близько 900 гелікоптерів Мі-2, Мі-6, Мі-8, Мі-26 й Мі-24 (250 од.).

У 1992 році частина льотчиків частин ВПС СРСР дислокованих на території України відмовилася складати присягу на вірність народу України, мали місце випадки перегону літаків до Росії[62][63].

15 липня 1992 року. Представники України демонструють державний прапор в США після завершення авіашоу в Рокфорді, Іллінойс.

У 1992 році відбувся тур МіГ-29 ВПС України до США та Канади — демонстраційне турне ВПС України Північною Америкою з 8 травня до 5 листопада 1992 року, під час якого провели понад 30 виступів із практичними польотами, загальний наліт становив 103 години, було виконано 207 польотів на літаках МіГ-29 і МіГ-29УБ. Основною задачею було репрезентувати громадянам Сполучених Штатів і Канади нову Україну.[64]

У 1993 році транспортна авіація ВПС брала участь у гуманітарній операції в Грузії.

Емблема Серпень-96

У серпні 1996 року на полігоні «Київський — Олександрівський», вперше в історії Військово-Повітряних Сил України відбулось велике показове льотно-тактичне навчання «Серпень-96». Основною метою навчань було відпрацювання бойових дій бомбардувального авіаполку по аеродромах противника. Головна роль відводилась Су-24 7-го БАП зі Старокостянтинова. Завдання прориву ПВО виконували Су-25, а прикриття Су-27 з 831-ша бригада тактичної авіації. У навчаннях брали участь близько 600 учасників з льотного та інженерно технічного складу. 55 бойових літаків: 20 Су-24М[65], 2 Су-24МР, 4 Су-17МР, 14 Су-25, 8 Су-27, 5 МіГ-29, 2 Ту-22М3. 4 гелікоптери: 2 Мі-8ППА, 1 Мі-8МТ та 1 Мі-24П. Два ВР-2.[66]

Після створення у 1997 році державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» частина авіаційної техніки, об'єктів інфраструктури й іншого майна ВПС України були передані до її розпорядження.

24 серпня 1997 року відбулося масштабне авіаційне шоу присвячене Дню проголошення Незалежності України яке пройшло [67] на аеродромі Чайка, у ньому взяли участь 25 типів літальних апаратів. Під час шоу свій перший публічний виступ здійснила пілотажна група «Українські соколи».

МіГ-29 пілотажної групи «Українські соколи»

У червні 1998 року в рамках програми «Авіабази-побратими» український військовий льотчик підполковник Іван Черненко на винищувачі Су-27 здійснив трансатлантичний переліт у США — з Миргорода на базу Сеймур-Джонсон 4-го винищувального авіакрила ВПС США.[68]

Ту-22М3 (б/н 57) ВПС України на авіашоу RIAT 2000, Англія.

Відновлені Військово-повітряні сили України успадкували ряд стратегічних ракетоносців Ту-160 «Blackjack», які базувалися на авіабазі в Прилуках. Частина з них була передана в Росію, а інша — ліквідована за сприяння уряду США. На території України залишився лише один Ту-160, який знаходиться в Полтавському музеї дальньої авіації[69]. Україна також мала Ту-22М і Ту-95/Ту-142, які за винятком декількох музейних експонатів були списані на початку 2000-х рр.

З 11 по 14 жовтня 1999 року проведені комплексні дослідницькі навчання «Дуель-99». За навчаннями спостерігали 7 міністрів країн СНД, зокрема, глави військових відомств Росії, Грузії, Вірменії, Білорусі, Молдови і Таджикистану.[70] У маневрах, якими керував перший заступник Міністра Оборони України генерал-полковник Біжан Іван Васильович, взяли участь понад 20 командних пунктів і пунктів управління, 30 зенітно-ракетних дивізіонів, 52 літальних апарати.

Військовий майданчик аеропорту Бориспіль,перед завантаженням експедиції Північний полюс 2000 в Іл-76. 2000 рік.

З 4 по 21 квітня 2000 р. Іл-76 25 БрТрА брав участь в арктичній експедиції «Україна — Північний полюс — 2000». Вона складалася з перельоту за маршрутом Київ – Хатанга — Північний полюс — Хатанга — Київ і десантування парашутистів з літака Іл-76 на дрейфуючу крижину Північного полюса серед безмежних вод Північного льодовитого океану.[71]

У 2001 році один військово-транспортний літак Ан-26 ВПС України було переоснащено у санітарно-транспортний варіант Ан-26 «Vita».

4 жовтня 2001 року, у ході навчань військ ППО та ВПС сталася катастрофа зі збиттям над Чорним морем російського цивільного пасажирського лайнера Ту-154.

27 липня 2002 року сталася трагедія, під час виконання польоту на авіашоу розбився один Су-27. Головною причиною «львівської» трагедії було недбале злочинно-безвідповідальне відношення до організації та проведення так званого авіаційного «шоу» з боку Командувача ВПС ЗС України генерал-полковника Стрельнікова В. І. та командира корпусу генерал-лейтенанта Онищенка С. І.

2004 року у ході реформування збройних сил України та переходу з 4-х на 3-и видову систему військово-повітряні сили і війська протиповітряної оборони були об'єднанні у єдиний вид — Повітряні сили України. Реформа була завершена в травні 2005 року, а після її завершення чисельність Повітряних сил України склала 59 тис. осіб (з них 50 тис. військовослужбовців)[72]. Першим Командувачем Повітряних Сил ЗС України було призначено генерал-полковника Торопчина Анатолія Яковича (колишнього Головнокомандувача Військ ППО України), а першим начальником штабу — першим заступником командувача ПС ЗСУ генерал-лейтенанта Клімова Сергія Борисовича (колишнього командувача 28 корпусу ППО ЗС України). При цьому, матеріальна частина вимагала відновлення, модернізації та оновлення[73] (до 2005 року ремонту потребували 55 % зенітних ракетних систем і комплексів, 53 % автоматизованих систем управління й 45 % радіоелектронної техніки ППО[74])

У 2005 році Іл-78, який раніше перебував на озброєнні 409-го авіаполку в Узині, був придбаний американською приватною військовою компанією «North American Tactical Aviation Inc.»[75][76][77].

У 2006 році один військово-транспортний літак Ан-26 було переоснащено у повітряний командний пункт і після завершення випробувань — офіційно прийнято на озброєння у грудні 2006 року[78].

У 2007 році чисельність повітряних сил складала 45 240 осіб, на озброєнні перебувало 211 бойових і 49 транспортних літаків[79]. Протягом 2007 року для повітряних сил були закуплені і надійшли на озброєння дві радіолокаційні станції 35Д6[80]

У вересні 2008 року президент України Віктор Ющенко повідомив, що боєздатні 31 зі 116 винищувачів Су-27 й МіГ-29, 10 з 24 бомбардувальників Су-24М, 6 з 12 розвідувальних літаків Су-24МР, 8 з 36 штурмовиків Су-25 (близько 30 % номінального складу військової авіації)[81][82].

Навесні 2009 року два Су-27 зі складу ПС України були продані до Сполучених Штатів для навчання американських пілотів, які «готуються до можливості зустрітися з Су-27 в майбутніх повітряних боях»[83].

У вересні 2009 року в. о. міністра оборони України Валерій Іващенко повідомив, що стан справності авіатехніки збройних сил України оцінюється як критичний і має стійку тенденцію до подальшого зниження. Повітряні сили України мали у своєму розпорядженні досить значний парк бойових літаків, проте через катастрофічне недофінансування матеріально-технічна частина в цілому перебувала в небоєздатному стані[84].

У 2009 році був розроблений модернізований варіант навчально-бойового літака L-39С[85], який 17 листопада 2009 був прийнятий на озброєння ПС України під найменуванням Л-39М1 (у 2010 році на озброєння ПС України надійшли перші два Л-39М1, в грудні 2011 року — ще два літаки[86], 26 червня 2012 — ще два літаки[87][88], наприкінці 2013 року почали модернізацію ще одного L-39[89]).

До 2008—2009 роки для відновлення справності та проведення модернізації авіатехніки виділялося лише 1 % від необхідного обсягу фінансування, але в 2010 році обсяги фінансування було збільшено. Це дозволило протягом 2010 року повернути в стрій 36 літаків, 18 безпілотних літальних апаратів і 47 авіаційних двигунів.[90][91]

У березні 2010 року на озброєння ПС України були прийняті модернізований варіант штурмовика Су-25 і його навчально-бойова модифікація Су-25УБ — Су-25М1 й Су-25УБМ1[92] (вартість модернізації одного Су-25 до рівня Су-25М1 становила близько 10 млн гривень[93], в 2010 р. на озброєння 299-ї бригади тактичної авіації надійшли два Су-25М1 та один Су-25УБМ1, в 2011 році — ще два Су-25М1[94], в 2012 — ще один Су-25М1[95]).

У 2011 році чисельність повітряних сил була скорочена до 43 100 осіб, а на озброєнні залишилося 208 бойових і 39 транспортних літаків[96].

Для збереження ресурсу авіапарку навчально-тренувальних літаків Л-39С, 23 грудня 2011 в експлуатацію був введений наземний тренажер підготовки пілотів Л-39С[97].

У 2012 році чисельність повітряних сил знову скоротилася: до 40 000 чоловік, а на озброєнні значилося 160 бойових і 25 транспортних літаків[98]. Проте, в 2012 році ситуація в ПС України покращилася, середній наліт на одного пілота зріс з 14 до 42 годин[99] (для порівняння, середній річний наліт льотчика в ПС Росії за аналогічний період склав 100—120 годин, в країнах-членах НАТО — 120—180 годин[100]), на авіаремонтних підприємствах відремонтували 31 одиницю авіатехніки, ще 69 літальним апаратам був продовжений термін служби у військових частинах[101]

• так, в лютому 2012 року запорізький авіаремонтний завод передав ПС України перший відремонтований і модернізований Су-27[102] (наприкінці березня 2012 він поступив до 831-ї бригади тактичної авіації[103]), в середині квітня 2012 року було завершено капітальний ремонт ще одного Су-27[104].
• в березні 2012 року два відремонтованих МіГ-29 передали 114-й бригаді тактичної авіації[105]
• в червні 2012 року був завершений ремонт ще двох МіГ-29 (вони стали першими, які отримали «цифровий» камуфляж)[106].
• 30 серпня 2012 року[107] був завершений ремонт одного Су-27УБ (бортовий номер 71), який передали в 831-шу бригаду тактичної авіації[108]
• у вересні 2012 року був завершений ремонт одного зенітно-ракетного комплексу С-300ПТ[109].
• в жовтні 2012 року були завершені ремонт і модернізація одного Су-25М1 для 299-ї бригади тактичної авіації[110]. У грудні 2012 року міністр оборони Дмитро Саламатін передав до складу 299-ї бригади тактичної авіації ще два Су-25М1 та повідомив, що тепер в складі ПС України «вперше за багато років з'явилася повністю укомплектована бойова ескадрилья» (14 Су-25 й два Л-39)[111].
• 20 грудня 2012[112] в війська надійшов ще один відремонтований зенітно-ракетний комплекс С-300[113]
• крім того, в 2012 році 204-та бригада тактичної авіації ПС України отримала два відновлених МіГ-29, один МіГ-29УБ і чотири L-39M1[114].

Також, в 2012 році був проведений ремонт військового аеродрому в Івано-Франківську[115].

У 2013 році чисельність повітряних сил знову скоротилася: до 36 300 осіб, а на озброєнні значилося 160 бойових і 27 транспортних літаків[116].

19 вересня 2013 року Україна передала один непридатний для подальшої експлуатації гелікоптер Мі-8ПС-9 для Музею авіації м. Кошице (Словаччина)[117]

30 жовтня 2013 року з озброєння останнього зенітно-ракетного дивізіону (зі складу 540-го зенітно-ракетного полку у Львівській області) були зняті комплекси С-200В. З цього моменту Україна припинила експлуатацію зенітно-ракетних комплексів типу С-200[118].

8 листопада 2013 року міністр оборони України Павло Лебедєв повідомив, що ПС України повністю укомплектовані військовослужбовцями-контрактниками[119] (пізніше, 13 листопада 2013 року, командувач Повітряних сил ЗСУ генерал-лейтенант Юрій Байдак уточнив, що на 100 % контрактниками укомплектовані лише деякі підрозділи, а в цілому військовослужбовці-контрактники складають 71 % від загальної кількості військовослужбовців Повітряних сил України).[120]

24 грудня 2013 40-й бригаді тактичної авіації передали один відремонтований МіГ-29УБ.[121]

Пам'ятна монета НБУ присвячена Повітряним силам ЗСУ

20 січня 2014 25-й бригаді транспортної авіації передали один відремонтований Іл-76МД.[122]

29 січня 2014 року, міністерство оборони України оголосило про намір розформувати тренувальний авіаційний полігон «НИТКА».[123]

6 лютого 2014 авіаугруповання ПС України в Криму було посилено двома Су-27 зі складу 831-ї бригади тактичної авіації.[124]

14 лютого 2014 року літак Ан-26 № 0806, що перебував на зберіганні (з 27 вересня 2013 являв собою частково розукомплектований планер V категорії) був знятий з балансу збройних сил і переданий ДСНС України.[125]

На першому етапі війни Повітряні Сили ЗС України використовувалися в обмежених масштабах. Основними завдання було швидке перекидання авіацією військ, їх логістичне забезпечення, фото та візуальна повітряна розвідка, демонстраційні дії.

Дозвіл Повітряним Силам на застосування зброї був наданий тільки після збиття першого літака – фоторозвідника Ан-30Б. На цьому етапі авіація, в основному, застосовувала некеровані авіаційні ракети С-5, С-8 та С-13, бортову зброю та в окремих випадках – авіабомби калібру 100 кг.

Тактична авіація Повітряних Сил, набувши досвіду, почала активно знищувати бази, техніку та живу силу ворога. Для роботи по наземним цілям використовувались переважно штурмовики Су-25, в меншому обсязі МіГ-29, Су-27 та Су-24М. Використовувався весь діапазон висот та тактичних прийомів. Літаки лише оминали об’єктову ППО над великими містами Донбасу. В період літа 2014 року авіація Повітряних Сил втратила основну кількість своїх літаків – серед них Су-25, МіГ-29, Су-24М.[126]

Протягом 2017 року було відновлено 9 летовищ. На 2018 рік також було передбачено не менші обсяги ремонтних робіт. До російської воєнної агресії Повітряні Сили України використовували лише чверть усіх військових летовищ на території країни. На початок 2018 року ця кількість зросла вдвічі. 2017 року після тривалого простою вдалося відновити аеродроми в трьох регіонах. На кожному з них здійснено масштабні роботи: від заміни аеродромних плит штучного покриття до заливання сучасного бетонного моноліту й будівництва стоянок для літаків. Нині цим займається всього кілька інженерно-аеродромних підрозділів. Тож навантаження на особовий склад є надзвичайно великим.[127]

• Бомбардувальна. Має на озброєнні літаки Су-24 та Су-24M. Є основним ударним засобом ВПС і призначена для ураження угрупувань військ, авіації, ВМС, зруйнування важливих воєнних, воєнно-промислових, енергетичних об'єктів у стратегічній і оперативній глибині. У 1991–1999 роках Україна мала на озброєнні літаки Ту-160, і до 2001 року літаки Ту-22М і Ту-95.
• Штурмова. Має на озброєнні літаки Су-25. Є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження військ, наземних (морських) об'єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині.
• Винищувальна. Має на озброєнні літаки Су-27 та МіГ-29. Є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження літаків, гелікоптерів, крилатих ракет у повітрі, а також ураження наземних (морських) об'єктів.
• Розвідувальна. Має на озброєнні літаки Су-24 МР, Ан-30. Призначена для ведення повітряної розвідки противника, місцевості та погоди.
• Транспортна. Має на озброєнні літаки Іл-76, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32, Ан-70, Ан-72, Ту-134, гелікоптери Мі-6, Мі-8, Мі-17, Мі-26. Призначена для десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям

Повітряні командування ПС ЗСУ[128]

   Повітряне командування «Захід»

   Повітряне командування «Центр»

   Повітряне командування «Південь»

   Повітряне командування «Схід»

  Особливий повітряний район

Організаційно повітряні сили України складаються з таких підрозділів:[129]

• Повітряне командування «Захід»
• Повітряне командування «Центр»
• Повітряне командування «Схід»
• Повітряне командування «Південь»

До складу повітряних сил також входять:

• Частини безпосереднього підпорядкування командуванню Повітряних Сил[130]
  • 7-ма бригада тактичної авіації
  • 383-й окремий полк дистанційно-керованих літальних апаратів
  • 15-та бригада транспортної авіації
  • 25-та бригада транспортної авіації
  • 456-та бригада транспортної авіації
  • 101-й окремий полк зв'язку і управління
• Миколаївський спеціалізований центр бойової підготовки авіаційних фахівців Збройних Сил України (м. Миколаїв, Миколаївська область) Тренажерна база — Іл-76, МіГ-29, Су-25, Л-39, Су-24, «Репітер»
• Харківський національний університет повітряних сил — 203 навчальна авіабригада Харківського Університету Повітряних сил (Чугуїв, Харківська область Оснащена L-39, Ан-26, Ан-26Ш.
• факультет військової підготовки Національного Авіаційного Університету, Київ — Коледж Повітряних Сил, м. Васильків, Київська область.
• Об'єднаний навчальний центр — окремий полк дистанційно-керованих апаратів

Згідно з законами №205-IX від 17 жовтня 2019 року щодо сержантських звань та №680-IX від 4 червня 2020 року щодо нових генеральських звань (набрали чинності 01 жовтня 2020 року)

Код НАТО	OF-10				OF-9		OF-8	OF-7	OF-6		OF-5		OF-4	OF-3		OF-2		OF-1			OF(D)			Student Officer
Україна (Ред.)
	Генерал		Генерал-лейтенант		Генерал-майор		Бригадний генерал		Полковник		Підполковник		Майор		Капітан		Старший лейтенант		Лейтенант		Молодший лейтенант			Курсант

Код НАТО	OR-9						OR-8		OR-7		OR-6						OR-5						OR-4		OR-3		OR-2						OR-1
Україна (Ред.)																	Без відповідника																Без відповідника
	Головний майстер-сержант		Старший майстер-сержант		Майстер-сержант	Штаб-сержант	Головний сержант		Старший сержант						Сержант								Капрал		Старший солдат		Солдат

Бомбардувальна авіація є основним ударним засобом Повітряних сил. На озброєнні має літаки Су-24М.

Штурмова авіація є засобом авіаційної підтримки військ. На озброєнні стоять літаки Су-25.

Винищувальна авіація є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження повітряних цілей (літаків, гелікоптерів, крилатих ракет). На озброєнні має літаки Су-27 та МіГ-29.

Су-27 Су-27  Су-25 Су-25  Су-24М Су-24М  МіГ-29 МіГ-29

Військово-транспортна авіація призначена для перекидання та десантування аеромобільних й повітряно-десантних підрозділів, повітряних перевезень військ і бойової техніки, доправляння вантажів чи інших матеріальних засобів повітрям, евакуації поранених тощо. Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ан-70, Ан-24, Ан-26, вертольоти Мі-8МТ.

Іл-76 Іл-76  Ан-26 Ан-26  Ан-70 Ан-70

Розвідувальна авіація призначена для ведення повітряної розвідки місцевості, погоди, наземних та морських об'єктів в оперативній та тактичній глибинах для забезпечення дій усіх видів Збройних сил. На озброєнні має два типи літаків (розвідувальні Су-24MP та аерофотознімань Ан-30) та безпілотні засоби.

Протиповітряна оборона призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці[142]. На озброєнні стоять зенітно-ракетні комплекси «Бук», «Оса», С-300 та С-300В.

Зенітно-ракетний комплекс «Оса» Зенітно-ракетний комплекс «Оса»  Зенітно-ракетний комплекс «Бук» Зенітно-ракетний комплекс «Бук»  Зенітно-ракетний комплекс С-300 Зенітно-ракетний комплекс С-300

2010 року становище дещо покращилося і до складу Збройних Сил України, вдалося повернути 36 літаків, 18 безпілотних літальних апаратів і 47 авіаційних двигунів. Якщо протягом 2008—2009 років для відновлення справності та проведення осучаснення авіаційної техніки виділявся лише один відсоток від необхідного обсягу фінансування, то 2010-му році сума виділених для цієї мети коштів на порядок перевищувала попередні показники. За неофіційними даними, середньорічний наліт пілота у ВПС України 2010 року склав 17 годин, що є вкрай низьким показником.

2011 року на модернізацію та ремонт авіаційної техніки було заплановано виділити 203 млн грн. (25 млн дол.), які планувалося спрямувати на відновлення справності 9 бойових літаків, літака військово-транспортної авіації Іл-76МТ, 6 гелікоптерів і 16 навчально-бойових літаків[143].

2012 року ситуація у ВПС України помітно покращилося: так, середній наліт значно зріс порівняно з попередніми показниками та склав в середньому 42 години на одного пілота[144]. Для порівняння середній річний наліт льотчика в ВПС Росії за подібний період склав 100—120 годин, в НАТО — 120—180 годин[145]. До регулярного складу ВПС після ремонту та удосконалення, загалом вдалося повернути більше 50 машин. Всі літаки і ЗРК, які були повернуті до складу ВПС пройшли капітально-відновлювальний ремонт або середню модернізацію на підприємствах України.

До 2015 року передбачалось здійснити осучаснення близько 40 бойових літаків та відновити майже таку ж кількість.

Наприкінці 2014 року у ЗМІ з'явилися повідомлення, що Канада запропонувала подарувати 20 літаків McDonnell Douglas CF-18 Hornet Повітряним Силам Збройних Сил України та надати 10 пілотів-інструкторів для навчання українських пілотів[146][147], але українська сторона відмовилась від цієї пропозиції через дорогу експлуатацію і неможливість швидко перевчити пілотів[148]. Згодом цю інформацію спростував посол Канади в Україні[149].

З початку проведення АТО по 07.04.2015 відновлено та осучаснено понад 200 одиниць техніки Повітряних сил, з них 72 літаки і 42 гелікоптери.[150].

На початку лютого 2019 року було розпочато заходи із модернізації наземних радіолокаційних запитувачів системи «Пароль» розпізнавання літаків «свій — чужий» відповідно до стандартів НАТО.[151]

20 травня 2020 року, Командування Повітряних Сил ЗСУ оприлюднило Візію щодо раціональних шляхів розвитку виду військ. Серед основних визначених напрямків – заміна застарілих радянських зразків озброєння з уніфікацією за для подальшого спрощення підготовки персоналу, утримання та можливої модернізації. Внаслідок цього частину підрозділів заплановано скороти, а їх завдання перерозподілити на інші завдяки використанню новітніх зразків озброєння зі значно ширшими можливостями. В пріоритеті впродовж 2023-2025 років у Командуванні ПС ЗСУ вважають доцільним закупити до 6-12 одиниць нового типу літаків, задля вивчення його характеристик, форм і способів застосування, організації системи перепідготовки авіаційного персоналу та удосконалення наземної інфраструктури. Впродовж наступної фази реалізації Візії, що припадає на 2025-2030 роки, мають відбутися основні заходи переоснащення на новий тип багатоцільового літака. Приблизна потреба у ресурсах на переоснащення тактичної авіації становить близько 200 млрд гривень (7 млрд дол.). Як заміна наявних бортів, розглядаються багатоцільові літаки покоління 4++ типу Saab JAS-39E/F Gripen, F-16 Block 70/72 або інші. Безпілотна складова має бути представлена розвідувальними та розвідувально-ударними типами комплексів.

Основні заходи з переоснащення зенітно-ракетних військ на сучасні зенітно-ракетні комплекси середньої дальності, мають відбутися протягом першої фази реалізації Візії (2020 – 2025 роки).[152]

У грудні 2020-го, підприємство "Мотор Січ" освоїло виробництво композитних лопатей головних гвинтів для вертольотів Мі-8 та металевих лопатей до вертольотів Мі-24 українського виробництва. Такі технології мають лише п'ять держав світу.[153]