Савицький Микола Петрович

Православний, з потомственних дворян козацько-старшинського походження, поміщик Кролевецького повіту на Чернігівщині (родовий маєток у співволодінні з братом — 620 десятин).

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус (1884) та 3-тє військове Олександрівське училище (1886), звідки був випущений прапорщиком в Бобруйську фортечну артилерію. В 1887 році вивчав електричні апарати на Санкт-Петербурзькому зброярному заводі. В 1889 був зарахований у списки Фортечного артилерійського управління та призначений завідувачем лабораторією. Того ж року підвищений у військовому званні до поручика.

В 1892 вийшов у запас та поселився у своєму маєтку, де присвятив себе громадській діяльності. Обирався гласним Кролевецьких повітових та Чернігівських губернських земських зборів (1892—1901), почесним мировим суддею від Кролевецького повіту (1896—1901). В 1892—1896 був земським начальником того ж повіту. В 1896—1899 був Кролевецьким повітовим маршалком шляхти (дворянства) по виборах. В 1899 призначений Річицьким повітовим маршалком шляхти, а 1903 року — переведений на ту ж посаду в Гомельський повіт, звідки був звільнений в 1906 році за власним проханням.

11 грудня 1906 року обраний головою Чернігівської губернської земської управи (перебував на цій посаді до 1915 р., поки не був обраний в Державну Раду Російської імперії), з 1908 рахувався також членом Ради у справах місцевого господарства при МВС. В 1911 отримав звання дійсного статського радника за відмінну службу. Був головою гомельського повітового та чернігівського губернського комітетів "Союзу 17-го жовтня".

1 вересня 1915 року обраний членом Державної Ради Російської імперії від чернігівського земства замість графа Володимира Мусіна-Пушкіна. Входив до складу групи центру. Був членом економічної та у справах торгівлі і промисловості комісій. З 1915 також був чиновником з особливих доручень Переселенського управління міністерства землеробства, уповноваженим того ж таки міністерства по закупівлі продовольства на потреби армії під час Першої світової війни, а також уповноваженим голови Особливої наради для обговорення і об'єднання заходів у продовольчій справі в Чернігівській губернії. 27 лютого 1916 був обраний від Державної ради членом-заступником цієї наради.

Після Лютневої революції 24 березня 1917 року був призначений головним начальником Архангельська та Біломорського водного каналу. З 13 травня по 28 червня 1918 року (за Гетьманату) — губернський староста Чернігівщини, товариш міністра внутрішніх справ. Пізніше входив до складу "Російської ради" при генералі баронові П.Врангелю. Після поразки білогвардійського руху від більшовиків емігрував в Чехословаччину, оселився в Празі. В 1926 році був делегатом від Чехословаччини на Російському закордонному з'їзді.

Помер 1941 року на еміграції у Празі. Похований на Ольшанському цвинтарі.

Був одружений з Уляною Андріївною Ходот (1866—1944). Мали трьох дітей:

• Петро (1895—1968) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог.
• Георгій (нар. 1898).
• Ганна (Анна) (нар. 1900).

• Орден Святої Анни 2-го ст. (1902).
• Орден Святого Володимира 4-го ст. (1909).
• 3 медалі.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.