Савицький Петро Миколайович

Савицький Петро Миколайович (нар. 15 травня 1895(18950515), Чернігів пом. 13 квітня 1968, Прага) — російський географ, економіст, геополітик, культуролог та філософ.

Савицький Петро Миколайович
Псевдо P. V. Logovikov[1]
Народився 15 травня 1895(1895-05-15) або 3 лютого 1895(1895-02-03)[1][2]
Чернігів, Російська імперія
Помер 13 квітня 1968(1968-04-13)[3][1][2]
Прага, Чехословаччина[1]
Поховання Ольшанський цвинтар
Країна  СРСР
 Російська імперія
Діяльність соціолог, економіст, географ
Alma mater Санкт-Петербурзький політехнічний інститут
Знання мов російська[3]
Посада директор школиd

Відомий тим що 1920-их роках разом із Георгієм Вернадським та Миколою Трубецьким був одним із трьох головних авторів російської націоналістичної ідеології Євразійства.

Життєпис

Народився 15 травня 1895 року в родині заможного землевласника, голови Чернігівської губернської земської управи Миколи Петровича Савицького.

В 1913 з відзнакою закінчив Чернігівську чоловічу гімназію і вступив до економічного факультету Петроградського політехнічного інституту, який також з відзнакою закінчив в 1917.

У студентські роки він зблизився з відомим ученим і громадським діячем П. Струве, уважався найкращим його учнем[джерело?]. За рішенням ради політехнічного інституту П. Савицький був залишений професорським стипендіатом при кафедрі господарського побуту. В 1917 р. перспективного молодого вченого призначили заступником торгового аташе російського посольства в Норвегії.

В 1920 вирушив на південь Росії і став секретарем свого вчителя Петра Струве, який займав у штабі генерала Врангеля посаду завідувача департаменту закордонних справ.

Після поразки білої армії він емігрував до Болгарії, де працював у журналі Петра Струве «Русская мысль», а в грудні 1921 року переїхав до Праги.

В 1922 році став приват-доцентом кафедри економіки та статистики Юридичного факультету, а 1925 р. — доцентом Інституту сільськогосподарської кооперації, де завідував кафедрою економічної та сільськогосподарської географії.

З 1935 року перебував на посаді лектора Німецького університету в Празі, вів заняття з української та російської мов, працював у семінарі, яким керував професор Г. Геземанн. Він також виступав із лекціями в Берліні на кафедрі економічної географії Російського наукового інституту, був дійсним членом Німецького товариства слов'янознавства в Празі та членом-кореспондентом Географічного товариства в Белграді.

В 1945 році був заарештований й інтернований до СРСР. Довгі роки тяжких випробувань не підломили вченого, сили давала віра в Бога і поетична творчість. До 1955 року рідня нічого не знала про нього, і лише наступного року Петро Савицький повернувся до Праги.

Був заарештований чехословацькими органами держбезпеки та засуджений до трьох років ув'язнення (амністований).

Петро Савицький продовжував напружено працювати. В 1960-ті роки він активно листувався, обмінювався науковими працями з відомим літературознавцем Миколою Гудзієм, істориками М. Гуковським та Левом Гумильовим. Останній знайомив П. Савицького зі своїми рукописами, шукав у нього підтримки і натхнення для дослідження історії євразійських кочівників.

13 квітня 1968 року Петро Савицький помер. Його поховали на Ольшанському цвинтарі в Празі.

Науковий вклад

Праці

  • стаття «Кам'яне будівництво на Україні від часів Богдана Хмельницького до часів Розумовського» в газеті «Черниговская земская неделя» (1913)
  • стаття «Про українську вишивку XVIII століття та сучасне її відродження» (1914)
  • «Сказання іноземців про Сибір (історико-географічні замітки)» (1933)
  • «Піднесення» і «депресія» давньоруської історії" (1935)
  • «Житіє» протопопа Аввакума як географічне першоджерело" (1929)
  • "Література факту у «Слові о полку Ігоревім» (1930)
  • стаття «У боротьбі за Євразійство» (1931)
  • «Географічний ландшафт в радянській літературі» (1934)
  • «Місце діяння в російській літературі (географічна сторона російської літератури)» (1932)
  • «Євразія в світлі мовознавства» (разом з Р. Якобсоном) (1931)

Євразійство

З самого зародження євразійського руху — один з головних його теоретиків і політичних лідерів.

Створив базові для євразійства теорії місцерозвитку, циклів економічної історії, циклів євразійської історії. Був творцем нової науки — кочівникознавства, творцем євразійської версії російської геополітики, зробив внесок у географію, економіку, політологію, літературознавство, мистецтвознавство, історію і т. д.

Учасник всіх євразійських видань, учасник керівних органів євразійського руху (Рада Трьох, Рада П'яти, Рада Семи), активний пропагандист ідей євразійства в російської емігрантській та зарубіжній пресі, борець з лівим ухилом в євразійства («Кламарський ухил»).

Серед праць Савицького є роботи про старовинної архітектури України, розвитку сільського господарства в Росії і з багатьох інших питань. Однак центральне місце в його творчій спадщині займає вивчення культурної та геополітичної специфіки Росії її минулого та сьогодення. Особливий інтерес викликало у Савицького взаємодія російського етносу з монгольським, від якого росіяни, на думку Савицького, успадкували «почуття континенту».

Татаро-монгольське іго Савицький вважав, незважаючи на всю його тяжкість, найкращим результатом для давньої Русі, яка, на його думку, була нестабільна і повинна була пройти через підпорядкування якої зовнішньої сили.

Примітки

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.