Сайкаку: життя жінки

«Сайкаку: життя жінки» (яп. 西鶴一代女 Сайкаку ітідай онна, також «Життя Охару, куртизанки», в радянському прокаті — «Життя без щастя»)[2] японський чорно-білий драматичний дзідайгекі фільм 1952 року, поставлений режисером Кендзі Мідзогуті за романом Іхари Сайкаку «Життя закоханої жінки» (яп. 好色一代女 Koshoku ichidai onna). Основною темою фільму є життя Охару (яп. お春), народженої в знатній сім'ї, але яка через низку подій перетворюється на вуличну повію. Фільм перебуває в суспільному надбанні.

Сайкаку: життя жінки
яп. 西鶴一代女
Оригінальний японський постер до фільму
Жанр драма
Режисер Кендзі Мідзогуті
Продюсери
Сценарист Йосіката Йода
На основі «Життя закоханої жінки» Іхари Сайкаку
У головних
ролях
Оператори
  • Йосімі Хірано
  • Йосімі Коно
Композитор Ітіро Сайто
Кінокомпанія
Дистриб'ютор Toho
Тривалість 148 хв.
Мова японська
Країна Японія
Рік 1952
Дата виходу 17 квітня 1952 (Японія)[1]
IMDb ID 0045112
Рейтинг IMDb:
 Сайкаку: життя жінки у Вікісховищі

Сюжет

Японія, XVII століття. Охару, стара повія, яка й досі працює, вдається до спогадів у храмі, серед статуй Будді, одна з яких схожа на першого коханця Охару. Вона народилася в сім'ї дрібного дворянина й повинна була вийти заміж за молодого сусіда-поміщика. Але вона поступилася залицянням Кацуноске — людини, яка служила цьому поміщикові. За походженням Кацуноске був нижчий Охару; її він добився хитрістю, але Охару давно захоплювалася нимм. Воїни поміщика застають їх разом, і з Охару поводяться як з повією. Її виганяють разом з сім'єю, а коханця страчують.

Кадр з фільму

Посланець глави клану Мацудайра шукає жінку для свого повелителя, який досі позбавлений спадкоємця. Повелитель дав посланцеві опис зовнішності жінки його мрії — такий точний, що знайти її здається завданням украй маловірогідним. Але відбувається диво, і посланець помічає серед танцюючих дівчат Охару: вона відповідає всім вимогам його хазяїна. Так Охару продають главі клану. Але варто їй народити спадкоємця, як її проганяють, давши лише трохи грошей в дорогу. Батько Охару застряг у боргах: адже він думав, що розбагатіє, оскільки його донька влаштувалася при дворі. Тепер він сам жене Охару в квартал повій. Там один клієнт, на перший погляд — дуже багатий, робить Охару пропозицію. Насправді він — фальшивомонетник, і незабаром його заарештовують. Охару повертається до батьків та поступає на службу до дружини сукнаря, і та відкриває їй свою таємницю: вона облисіла, але так і не знайшла в собі сміливості зізнатися чоловікові. Охару займається лише її перуками.

Дізнавшись про те, що Охару в минулому була куртизанкою, сукнар хоче скористатися ситуацією. Його дружина обурена тим, що в Охару нібито види на її чоловіка. Стараннями Охару кіт зриває перуку з голови дружини; після цього Охару йде з будинку. Вона виходить заміж за торговця віялами і нарешті готується до мирного і щасливого життя, але її чоловіка вбивають злодії. Не маючи ні кіпійки, Охару знаходить притулок у буддистському храмі. Сукнар приходить забрати тканини, куплені нею в кредит, і змушує Охару віддатися. Монашка з храму застає їх, і Охару виганяють. Деякий час вона живе зі слугою сукнаря, що пограбував свого хазяїна, але того незабаром хапають. Охару просить милостиню, а потім вуличні повії примушують її працювати на них. Одного разу якийсь чоловік платить їй, щоб вона показала себе групі паломників. «Дивіться, — говорить він, — що буває з тими, хто живе заради насолод».

Думки Охару повертаються до сьогодення. Вона знаходить овдовілу матір, яка вважала доньку померлою. Мати доглядає за важко хворою Охару. Глава клану Мацудайра помирає, і син займає його місце. Охару здається, що настав кінець її пригодам: відтепер вона зможе жити поряд із сином. Навпаки, її чекає нове вигнання: вона продовжує розплачуватися за помилки. Проте їй дозволяють подивитися на сина, коли кортеж проїжджає повз. Побачивши його, вона обманює стражників і втікає. Відтоді ніхто нічого не чув про неї: вона стала бродячою жрицею.

У ролях

Кінуйо Танака в ролі Охару
Кінуйо ТанакаОхару
Тосіро МіфунеКацуноске
Macao СімідзуКікуодзі
Ітіро СугайСіндзаемон
Цукуе МацуураТомо
Кійоко Цудзівласник таверни
Тосіакі КоноеХарутака Мацудайра
Садако СавамураОваса
Такасі Сімуралітній чоловік

Знімальна група

Про фільм

Кендзі мідзогуті хотів зняти фільм за оповіданнями Сайкаку приблизно з 1945 року. Кінокомпанія Shochiku відмовила йому, і він перейшов в Сінтохо[3][4].

У літературному першоджерелі падіння Охару відбувається через її невгамовний потяг до сексу; Мідзогуті гуманізував тему: доля спочатку доброчесної Охару є результатом несправедливості та байдужості суспільства[5]. Сам режисер говорив, що любить Іхару Сайкаку за «критику цивілізації»[4]. Більшість персонажів підкреслюють вади класового суспільства: благородного походження Охара продана батьком в будинок розпусти; низьконароджений фальшивомонетник отримує кращий сервіс за гроші[6]. Однією з ідей кінострічки є демонстрація буддійського принципу невідворотної розплати за гріхи[7], першою з яких була закоханість Охару в простолюдина. Після цієї події її життя починає все швидше котитися під укіс[8]. «Життя Охару» демонструє інфантилізацію жінок суспільством[9], від якої немає порятунку ні серед еліт, ні в низах[10]: навіть народивши довгоочікуваного спадкоємця впливовому Мацудайрі, Охару повинна говорити, що це було «їй дозволено»[11].

Загальний настрій фільму — меланхолійний роздум про минувшину[7]. Як і в інших фільмах Мідзогуті, тут багато довгих планів[12][13] і дуже мало крупних[14], а в акторській грі простежуються запозичення з традиції кабукі[7]. Камера зазвичай відсторонена від дії, проте це не створює відчуття відчуженості[15]. Зйомки фільму проходили в Кіото, а вартість фільму була приблизно в шість разів більшою середньої японської стрічки тих років[13].

Про К. Мідзогуті відгукувалися як про безжального до себе й команди режисера[16], який міг прочекати роки лише для того, щоб зняти найкращих акторів навіть у невеликих ролях[17]. «Сайкаку» вважається першим фільмом в завершальному, «золотому» періоді творчості Кендзі Мідзогуті, коли він нарешті перестав бути пов'язаним обмеженнями продюсерів[7] і зміг повернутися від кон'юнктурних патріотичних стрічок до своєї улюбленої теми жіночих страждань і класової нерівності[16]. Фільм став другою (після «Рашьомона» Акіри Куросави) японською кінострічкою, що отримала міжнародну нагороду, — приз за найкращу режисуру на Венеційському міжнародному кінофестивалі 1952 року[17]. У самій Японії кінострічка була прийнята дещо стриманіше[7]. Мідзогути ж вважав, що це його найкращий фільм[16].

Визнання

Нагороди та номінації фільму «Сайкаку: життя жінки»[18]
Рік Кінофестиваль/Кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1952 Венеційський міжнародний кінофестиваль Золотий лев Сайкаку: життя жінки Номінація
Міжнародний приз за найкращу режисуру Кендзі Мідзогуті Нагорода
1953 Премія «Майніті» Найкраща музика до фільму Ітіро Сайто Нагорода

Примітки

  1. 西鶴一代女 на сайті jmdb.ne.jp
  2. Кино, 1986, с. 522, 567.
  3. Mazur, 2011, с. 325.
  4. Phillips, 2007, The ending of O-Haru: Feminism in its historical context.
  5. Bowyer, 2004, с. 52.
  6. Bowyer, 2004, с. 54.
  7. Klinowski, 2012, The life of Oharu.
  8. Fu та 1995, 147.
  9. Bowyer, 2004, с. 58.
  10. Berra, 2010, с. 155.
  11. Phillips, 2007, The ending of O-Haru: The social order as personal fate.
  12. Bordwell, 2005, с. 91.
  13. Dougill, 2006, с. 209.
  14. McDonald, 1984, с. 114.
  15. McDonald, 1984, с. 109.
  16. Dougill, 2006, с. 208.
  17. Bowyer, 2004, с. 55.
  18. Нагороди та номінації фільму Сайкаку: життя жінки на сайті IMDb (англ.)

Література

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сайкаку: життя жінки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.