Іхара Сайкаку
| Іхара Сайкаку | ||||
|---|---|---|---|---|
| 井原 西鶴 | ||||
 | ||||
| Псевдо | 鶴永, 二万翁 і 西鵬 | |||
| Народився |
1642 Осака | |||
| Помер |
9 вересня 1693 Yariyamachid, Chūō-kud, Осака, Японія | |||
| Поховання |
:  | |||
| Країна | Японія | |||
| Національність | японці | |||
| Діяльність | поет, прозаїк-романіст, драматург | |||
| Мова творів | японська[1] | |||
| Жанр | Укійо-дзосі, бунраку і haikaid | |||
| Magnum opus | The Life of an Amorous Mand, Five Women Who Loved Loved, The Life of an Amorous Womand, The Great Mirror of Male Loved, Transmission of the Martial Artsd, The Eternal Storehouse of Japand, Reckonings that Carry Men Through the Worldd і Укійо-дзосі | |||
|
| ||||
 Іхара Сайкаку у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Іха́ра Сайка́ку (яп. 井原 西鶴, 1642—1693) — японський письменник, поет періоду Едо, більше відомий своєю прозою.
Біографія
Син багатого осакського торговця, він не став продовжувати справу свого батька, а присвятив себе літературній творчості. Найдавніший зі збережених до нашого часу віршів-хайку Іхари Сайкаку зафіксовано в одній із поетичних антологій, яка датується 1666 р.
Про його талант і здатність із неймовірною швидкістю складати вірші-хайку ходили легенди. Одного разу протягом дня Сайкаку склав більше 23 ООО хайку (16 віршів за хвилину) — абсолютний рекорд, не перевершений і досі. Будучи визнаним поетом хайкай, Іхара Сайкаку лише в сорок років написав свій перший прозовий твір — роман «Чоловік, який віддався коханню» (1682 р.). Твір користувався шаленою популярністю у читачів, а його автор ще за життя став визнаним класиком. Після смерті письменника цей та інші його прозові твори, написані переважно розмовною мовою, були віднесені до жанру укійо-дзосі (дослівно: «повісті про мінливий світ»). Яскравими прикладами таких творів «видатного співця міської культури», як згодом назвали письменника, є збірки новел «П'ять жінок, які віддалися коханню» (1686 р.) та «Історія любовних пригод самотнього чоловіка» (1683 р.). Саме Іхару Сайкаку вважають засновником трьох головних напрямів жанру укійо-дзосі:
- «косьокумоно» — новели про кохання, любовні пригоди тощо,
- «букемоно» — новели про самураїв,
- «тьонінмоно» — новели про міщан.
Рано померла його кохана дружина, а згодом і донька. Трагічні події віддалили його від світу, і Сайкаку став мандрівником, збирачем казок та легенд.
Збірки під назвами «Оповідання з усіх провінцій» (1685 р.) та «Подорожня тушечниця» (1687 р.) стали результатом його тривалих мандрів країною.
Після повернення Сайкаку знову починає писати прозу укійо-дзосі, але вже не «повісті про кохання» (косьоку-бон), а «книги про міщан» (або ще «повчальні нариси» — катаґі). До них належать «Роздуми про те, як найкраще прожити на світі» (1692 р.), «Вічна скарбниця Японії» (1688 р.), а також збірка, що побачила світ уже після смерті письменника — «Останній візерунок, витканий Сайкаку» (1694 р.).
Примітки
- Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Література
- Бондаренко І. Розкоші і злидні японської поезії: японська класична поезія в контексті світової та української літератури. — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, стор. 508-509
Посилання
- Іхара Сайкаку // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — А — К. — С. 687. — ISBN 966-692-578-8.