Мідзогуті Кендзі

Кендзі Мідзогуті народився в токійському районі Хонго в сім'ї покрівельника[5]. Сім'я мала середній достаток, поки батько не спробував зайнятися продажем плащів для солдатів під час Російсько-японської війни. Війна закінчилася занадто швидко, щоб інвестиції окупилися; родина опинилася в гнітючому становищі та переселилася в Асакусу, недалеко від театру й району борделів[5]. Старшу сестру Сусомо (Судзу) довелося віддати в чужу сім'ю; через деякий час прийомні батьки продали її в гейші. Ця подія глибоко вплинула на світогляд Мідзогуті, зумовивши головну тему його творчості — «нещастя жінок у світі чоловіків»[6], у тому числі їхнє животіння в будинках розпусти. Він усе життя різко протистояв батькові, який жорстоко поводився з матір'ю і сестрою.

Мідзогуті залишив школу в 13 років, щоб працювати й вивчати графіку в інституті Аохасі. Першою його роботою був дизайн реклами в Кобе. У 1915 році померла його мати, і старша сестра, залишивши батьківський дім, відвезла двох молодших братів до Токіо. У 1920 році Мідзогуті увійшов до світу кіноіндустрії як актор. Через три роки він став повноправним режисером на студії «Nikkatsu», поставивши свій перший фільм «Воскресіння кохання» під час страйку робітників.

Ранні роботи Кендзі Мідзогуті створені під сильним впливом німецького експресіонізму, середи них екранізації творів Юджина О'Нілла і Льва Толстого. Мідзогуті працював швидко, іноді знімаючи фільм за декілька тижнів. У 1920-1930-х роках він зняв більше за півсотню фільмів, більшість з яких нині вважаються втраченими.

Після Великого кантоського землетрусу Кендзі Мідзогуті переїхав у Кіото, де була розташована студія «Nikkatsu», і працював там, поки скандал не змусив його тимчасово відійти від справ: Юрико Ітідзе, жінка за викликом, з якою у нього були стосунки, напала на нього й порізала бритвою спину.

На фільмах першої половини 1930-х років позначилася схильність Мідзогуті до соціалізму. Сам режисер в останні роки життя говорив, що по-справжньому його кар'єра почалася фільмами «Осакська елегія» і «Гіонські сестри», обидва 1936 року. Поступово Мідзогуті завойовує репутацію режисера «нового реалізму». Однією з основних тем його фільмів стає безправна роль жінки в японському суспільстві.

Кендзі Мідзогуті, під враженням від долі сестри, зняв декілька фільмів про світ гейш і повій: «Гейша», «Район червоних ліхтарів» та ін.; героїні його фільмів беззахисні перед жорстокістю меркантильного світу.

В роки Другої світової війни Мідзогуті був вимушений іти на поступки військовому уряду. Найвідоміша стрічка цього періоду — епічний твір «Відданість в епоху Генроку» (1941), в основу якого лягла знаменита легенда про 47 ронінів.

На початку 1950-х Кендзі Мідзогуті спільно зі своїм постійним сценаристом Йосіката Єдою цілком переключився на дзідайґекі, запозичуючи сюжети з історії і фольклору. У цей період з'явилися його найвідоміші роботи: «Життя Охару, куртизанки» (1952), фільм, який сам режисер вважав найкращою своєю роботою; «Казки туманного місяця після дощу» (1953), удостоєні «Срібного лева» на Венеційському кінофестивалі та «Управитель Сансьо» (1954), один з улюблених фільмів критиків французької нової хвилі.

Ці роботи принесли режисерові, який у себе на батьківщині вважався старомодним, світове визнання. Справа доходила до того, що в Європі його «порівнювали з Шекспіром і Бетховеном за похмуру мелодію невідворотного року; з Рембрандтом, Тіціаном і навіть Пікассо за витончену мальовничість чорно-білого зображення»[6].

Кендзі Мідзогуті помер у розквіті творчих сил від лейкемії 24 серпня 1954 в Кіото. У 1975 році Кането Сіндо зняв повнометражний документальний фільм «Кендзі Мідзогуті — життя кінорежисера».

• Kenji Mizoguchi /Mesnil, Michel, ed. Paris: Seghers, 1965
• Tessier M. Dossiers du Cinéma — Mizoguchi Kenji. Paris: Editions Casterman, 1971
• Freiburg F. Women in Mizoguchi's Films. Melbourne: The Japanese Studies Centre, 1981
• Andrew D., Andrew P. Kenji Mizoguchi: a guide to references and resources. Boston: G.K. Hall, 1981
• McDonald K. Mizoguchi. Boston: Twayne Publishers, 1984
• Kirihara D. Patterns of time: Mizoguchi and the 1930s. Madison: University of Wisconsin Press, 1992
• Serceau D. Kenji Mizoguchi — un art de condensation. Bern: Lang, 1995
• Mizoguchi the Master/ Gerald O'Grady, ed. Toronto: Cinémathèque Ontario, 1997
• Le Fanu M. Mizoguchi and Japan. London: BFI Publishing, 2005
• Кэндзи Мідзогуті: Ретроспектива фильмов. М.; СПб, 2002 (рос.)
• Мунипов А. Мідзогуті: отрешенный взгляд// Искусство кино, 2003, № 3, с.83-91. (рос.)
• Берч Н. Кендзі Мідзогуті// Киноведческие записки, 2005, вип.75, с.137-162 (рос.)
• Годар Ж.-Л. Мідзогуті// Там же, с.167-169. (рос.)
• МИДЗОГУТИ, Кэндзи // Кинословарь. В 2 т. / гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1970. — Т. 2 : М — Я.— С. 84-85 (рос.)

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мідзогуті Кендзі