Салман Рушді

Народився 19 червня 1947 року в місті Бомбей (нині Мумбаї, штат Махараштра, Індія). Його батько, Аніс Рушді, був успішним підприємцем, випускником Кембриджа. Батьки Салмана були мусульманами, але не афішували своєї релігії. Салман Рушді — старший з чотирьох дітей і єдиний син в сім'ї.

Салман Рушді здобув хорошу освіту: спочатку його віддали в комерційну школу в Бомбеї, потім відправили до Великої Британії в престижний інтернат Регбі (Rugby School). У 1964 році, під час індо-пакистанського конфлікту, сім'я Рушді, як і багато інших індійських мусульман, перебралася до Пакистану і поселилася в Карачі. За наполяганням батька Салман Рушді поступив в Кінгз-коледж Кембриджського університету (King's College, Cambridge), де вивчав історію і англійську літературу. Тут він брав участь в Кембриджській театральній трупі.

Отримавши диплом, Рушді знов вирушив до Пакистану і влаштувався на телебачення, потім повернувся до Великої Британії, де став працювати копірайтером у великому лондонському рекламному агентстві Ogilvy & Mather. У 1964 році Рушді отримав британське підданство і відтоді постійно живе у Великій Британії.

Перший роман Рушді — «Ґрімус» («Grimus»), опублікований у 1975 році, не був відмічений критиками і не мав комерційного успіху. Але через шість років — в 1981 році — з'явилася його друга книга — «Опівнічні діти» («Діти півночі»; «Midnight's Children»)[3], що принесла письменникові популярність. За цю велику сімейну хроніку XX століття (у основі сюжету лежить історія індійської сім'ї) Рушді був удостоєний численних нагород, зокрема Букерівської премії (Booker Prize for Fiction, 1981), премії Джеймса Тейта Блека (James Tait Black Memorial Prize for fiction, 1981), літературної премії Асоціації викладачів англійської мови (English-Speaking Union Award, 1981). У 1993 році за «Дітей» Рушді отримав премію «Букер Букерів» — нагороду за найкращий роман, що коли-небудь удостоювався Букера.

У 1983 році вийшов третій роман Рушді — «Сором» («Shame»), в якому багато критиків побачили алегоричне зображення політичного життя в Пакистані.

У 1989 році був опублікований четвертий, найзнаменитіший і найскандальніший роман Рушді — «Сатанинські вірші» («The Satanic Verses»). Він викликав великий резонанс у всьому світі. У романі описано життя індійських акторів Джібріла Фарішти і Саладіна Чамчи, що вижили в авіакатастрофі. Вони потрапляють до Англії, де Чамча поступово вживається в образ диявола, а Фарішта стає втіленням архангела Гавриїла. У одній з частин романа пророк Мухаммед, якому дано ім'я Махунд, погоджується визнати трьох язичницьких богинь, а три повії називають себе дружинами Посланника.

Прихильники ісламу оголосили роман Рушді віровідступницьким і блюзнірським. Влада Індії, Судану, Єгипту, Саудівської Аравії і багатьох інших мусульманських країн заборонили видавати книги людини, що образила їхню віру.

14 лютого 1989 року духовний лідер Ірану аятолла Хомейні видав релігійний едикт — фетву, в якій назвав вбивство Рушді богоугодною справою. За голову письменника різні радикальні ісламські організації призначали нагороди, їхня величина доходила до 2,8 мільйонів доларів. Більш того, переслідуванням піддавалися всі, хто брався видавати або продавати роман. Від рук релігійних екстремістів загинув перекладач «Сатанинських віршів» японською мовою, були поранені італійський перекладач і норвезький видавець. В Англії були підірвані бомби біля магазина фірми «Penguin Books», де книга була виставлена на продаж. У березні 1989 року фетва привела до розриву дипломатичних відносин між Великою Британією та Іраном.

Не зважаючи на небезпеку, редактори і критики американського видання USA Today включили «Сатанинські вірші» в список з 25 книг, які більше всього вплинули на читачів і видавничий бізнес в останню чверть XX століття.

Загроза замаху змусила Рушді довгий час ховатися: він таємно переїздив з однієї конспіративної квартири на іншу, його цілодобово охороняла поліція.

Пізніше Салман Рушді випустив ще декілька романів: «Гарун і море оповідок» («Haroun and the Sea of Stories», 1990), «Останнє зітхання мавра» («The Moor's Last Sigh», 1995), «Земля під її ногами» («Ground Beneath Her Feet», 1999), «Лють» («Fury», 2001), «Чаклунка з Флоренції» («The Enchantress Of Florence», 2004), «Клоун Шалімар» («Shalimar the Clown», 2005, номінація на Букерівську премію того ж року), «Недбалі господарі» («Careless Masters», 2007) і «Параллельвіль» («Parallelville», 2007).

У вересні 1998 року британський уряд відновив дипломатичні відносини з Іраном, розірвані раніше через фетву аятоли Хомейні. Незважаючи на те, що фетва залишалася в силі (аятола Хомейні помер, не відмінивши її), Рушді знову став з'являтися на публіці. Він навіть знявся в епізоді кінофільму «Щоденник Бриджіт Джонс» («Bridget Jones's Diary», 2001), зігравши самого себе. Рушді зміг знов відвідувати країни Сходу. Але візит у Делі все одно вимагав від нього ретельного маскування.

7 серпня 2005 року в газеті The Washington Post була надрукована стаття Рушді «Час для реформування ісламу» («The Right Time for An Islamic Reformation»). У публікації письменник пропонував мусульманам ставитися до релігії з історичної точки зору, усвідомити, що вона заснована на легендах, а не на реальності. Він закликав до терпимості і неупередженості, які, на його думку, спричинять за собою мир.

Чергову хвилю незадоволеності в Пакистані, Ірані та Індії викликало присудження Рушді лицарського титулу. 16 червня 2007 року з нагоди дня народження королеви Єлизавети II «за служіння літературі» Салман Рушді був посвячений в лицарі Британської Імперії. Відтепер письменник має іменуватися сером.

Офіційний представник іранського міністерства закордонних справ Мохаммад Алі Хоссейні назвав присудження лицарства Рушді ознакою ісламофобії серед високопоставлених британських чиновників. «Цей вчинок доводить, що порушення святинь ісламу зовсім не випадкове, а організовано і здійснено за підтримки і під керівництвом ряду західних держав».

В Ірані і Пакистані почалися безлади, пов'язані з нагородженням письменника: у пакистанському місті Мултан сотні релігійних фанатиків спалили опудало британської королеви і Рушді, вимагаючи судити його за ісламськими законами. За голову Рушді знов було призначено винагороду. Тегеранське радикальне угрупування «Організація за увічнення мучеників мусульманського світу» запропонувала за вбивство Рушді 150 тисяч доларів.

Через два тижні після скандалу з приводу присудження Рушді титулу його четверта дружина Падма Лакшмі, актриса, модель і телеведуча індійського походження, подала на розлучення.

У липні 2008 року книга Рушді «Опівнічні діти» перемогла в читацькому конкурсі, влаштованому організаторами британської літературної премії Man Booker, на найкращий роман, що коли-небудь отримав «Букера». Твір Рушді вибрали близько 36 відсотків відвідувачів сайту премії, що взяли участь в голосуванні.

Салман Рушді є президентом американського ПЕН-центру, старої міжнародної організації, що захищає права і свободи людини. Також він є президентом і засновником Міжнародного парламенту письменників (International Parliament of Writers).

Салман Рушді був одружений чотири рази. Його перша дружина — актриса Клариса Луард (були одружені в 1976—1987 роках). У подружжя народився син Зафар Рушді. Друга дружина Рушді — американська письменниця Маріана Віггінс (1988—1993). Втретє Рущді був одружений з британською видавницею Елізабет Вест (1997—2004), у них народився син Мілан. З Падмою Лакшмі, четвертою дружиною, Рушді прожив близько трьох років (2004—2007), цього разу у нього не було дітей.

• Салман Рушді. Опівнічні діти. Переклад з англійської: Наталя Трохим. Київ: Юніверс, 2007. 704 с. ISBN 966-8118-56-1
• Салман Рушді. Флорентійська чарівниця. Переклад з англійської: Тарас Бойко. Київ: журнал «Всесвіт», № 1-2 за 2010. с. 37-143
  • (передрук) Салман Рушді. Флорентійська чарівниця. Переклад з англійської: Тарас Бойко. Київ: Видавництво Жупанського, 2010. 288 с. ISBN 978-966-2355-02-4
• Салман Рушді. Лука і вогонь життя. Переклад з англійської: Тарас Бойко. Київ: Видавництво Жупанського, 2012. ISBN 978-966-2355-29-1
• Салман Рушді. Гарун і Море оповідок. Переклад з англійської: Тарас Бойко. Київ: Видавництво Жупанського, 2012. 153 с. ISBN 978-966-2355-21-5
• Салман Рушді. Джозеф Антон. Спогади. Переклад з англійської: Тарас Бойко. Київ: Видавництво Жупанського, 2014. 728 с. ISBN 978-966-2355-50-5
• Салман Рушді. Сатанинські вірші. Переклад з англійської: Тарас Бойко. Київ: Видавництво Жупанського, 2016. 600 с. ISBN 978-966-2355-75-8
• Салман Рушді. Два роки, вісім місяців і двадцять вісім ночей. Переклад з англійської: Андрій Савенець. Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. 336 с. ISBN 978-617-679-368-7
• Салман Рушді. Золотий дім. Переклад з англійської: Андрій Савенець. Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. 496 с. ISBN 978-617-679-368-7

У 2018 році підписав звернення Американського ПЕН-центру на захист українського режисера Олега Сенцова, політв'язня у Росії[4].

• Переклади українською Салмана Рушді у е-бібліотеці «Чтиво»
• Салман Рушді на сайті contemporarywriters.com (англ.)
• Творчість Салмана Рушді на сайті The Electronic Literary Database(англ.)
• Салман Рушді на сайті contemporarywriters.com
• New York Times special feature on Rushdie, 1999
• The Rushdie death threat affair
• Rushdie timeline
• Summaries of all his novels and links to interviews with Rushdie
• The Irshad Manji interview with Salman Rushdie