Санаторійна зона (повість)

М. Хвильовий у повісті показав, що розгул жорстокості, жахи громадянської війни не минули безслідно для духовного здоров'я народу, нації. Колишні революціонери, будівничі нового життя стають «зайвими людьми», відчуваючи прірву між своїми ідеалами й реальною дійсністю, їх шлях невизначений, їхні долі понівечені.

За словами С. Павличко, М. Хвильовий «здійснює власний психологічний аналіз епохи та свого героя, дійшовши невтішного висновку: обоє невиліковні.»[1] М. Наєнко з цього приводу зазначає: «Санаторійна зона — це спроба епічного погляду не на окреме звиродніння вчорашніх „муралів революції“, а на загальне божевілля комуністичної системи і людини в ній.»[2]

У повісті можна виокремити такі теми: самотності, туги, смутку, незадоволеності життям.

Повість складається із щоденникових записів «хворої», яка вже на першій сторінці зазначає: «санаторійна зона — не театр маріонеток — це є розклад певної групи суспільства, за який (розклад) і за яку (групу) я не беру відповідальності.»

Автор змальовує ізольований від життя санаторій, в якому лікуються вчорашні романтики революції від найрізноманітніших душевних хвороб: неврастенії, психопатства, звичайного одуріння. Комуністичні ідеали цих людей зруйновані, вони усвідомлюють власну приреченість, несумісність з добою. Санаторій постає прообразом цілого суспільства, у якому пробують вилікуватися представники всіх прошарків божевільного режиму.

Загальна картина санаторію така: виття собаки, крик санаторійного дурня, постійно похмурі пейзажі, туман «стоїть стіною», смерть, яка переслідує всіх і декого наздоганяє, відчуття незахищеності і фатальної самотності, атмосфера недовіри й підозрілості. Скрізь панує істерика, божевілля. При цьому мешканці санаторію намагаються жити звичайним життям: «крутити пуговки» (тобто заводити між собою любовні романи), удаватися до філософських роздумів.

Відповідальність в повісті за суспільство, яке постає в образі «санаторійної зони», взяв на себе спочатку Хлоня, втопившись у санаторійній водоймі, згодом повторив його «подвиг» Анарх, зважується від'їхати в сибірську тайгу сестра Катря. Залишилися в зоні тільки явні та приховані чекісти, «хвора» пацієнтка, санаторійний дурень як крайнє уособлення комуністичного божевілля, миршевий дідок та інші психопати-унікуми, що склали основу структури радянського котловану.[3]

Дійсний світ М. Хвильового заселений різноманітними привидами, фантомами, примарними підозрілими постатями, ірреальними образами. Саме цей світ, навалившись на героїв повісті, часто підштовхує їх до страшних вчинків — морального та фізичного самознищення, спостерігається постійне заперечення суспільства, яке живе й діє згідно з логікою абсурду.[4]

Головним героєм та безпосередньо голосом автора є Анарх. Саме він — втілення роздумів, переживань, душевного неспокою й сумнівів М. Хвильового.[5]

Анарх (ласкаво-глузливо названий Савонаролою) — недавній боєць революції, її «караючий меч», волелюбний мрійник, що переживши крах своїх ідей та ілюзій, опинився у становищі безпорадного хворого. Зло, заподіяне ним заради високої ідеї, — розстріли, «вбивство Бога» — почало свою руйнівну місію із душі Анарха, знищуючи його власні життєві сили, врешті призводить до самогубства.

Майя — подруга Анарха. Таємна чекістка, готова вислідити, донести, революційною фразою розіп'ясти ближнього на політичному хресті. Шпигунство стає потребою її душі, єдиним засобом самостверджння. З власної ініціативи вона вистежує кожен крок Анарха з дня його появи в санаторію. Анарх не відчуває до Майї, котра шпигувала за ним, торгувала своїм тілом, злоби. Він приймає перевернуту ієрархію цінностей, моральний кодекс, яким вона керується.

Хлоня — романтик революції, юний творець патетичних новел. Він шкодує за тим, що «моя епоха затуманила мій мозок і раптом зникла». Кілька разів намагався втопитися тільки через те, що «Леніна я вже ніколи не побачу».

Карно — «караюча десниця» переможної революції. Замаскований агент, який за всіма стежив (читав навіть їхні листи).

Катря — медична сестра. З задушливого санаторійного життя постійно намагається втекти в сибірську тайгу. Вона уособлює наївне сковородинівське поривання осмислити філософію життя.

Унікум — пристосуванець-обиватель. Замість бути згідно з асоціацією унікальною, уособлює загальний примітивізм.

1. Агеєва В. П. Микола Хвильовий / В. П. Агеєва // М. Хвильовий: твори ; вступ. стаття, упорядкування і прим. В. П. Агеєвої / М. Хвильовий. — К. : Грамота, 2011. — 352 с. — С. 5—30.
2. Демедюк Н. В. Лейтмотив повісті «Санаторійна зона» Миколи Хвильового/ Н. В. Демедюк //Наукові записки Національного університету «Острозька академія». — 2008. — Вип. 10. — С. 291—301.
3. Жулинський М. Г. Романтик «в діадемі червоного страждання»/ М. Г. Жулинський// М. Хвильовий «Санаторійна зона»: оповідання, новели, повісті, памфлет/ М. Хвильовий ; передм. та прим. М. Г. Жулинського. — Х. : Фоліо, 2013. — 382 с. — С. 3—22.
4. Мовчан Р. В., Авраменко О. М., Пархоменко В. І. Українська література: підруч. для 11 кл. загальноосвітніх навч. закл./ наук. ред. Р. В. Мовчан. — К. : Грамота, 2011. — 352 с. — С. 57—68.
5. Наєнко М. Художня література України. Від міфів до модерної реальності / М. Наєнко. ─ К. : Вид. центр «Просвіта», 2012. ─ 1088 с. ─ С. 836—839.
6. Павличко С. Психопатичний дискурс: Микола Хвильовий / Соломія Павличко. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К., 1999. — С. 268—278.
7. УСЕ для школи. Українська література. 11 клас. Микола Хвильовий. — Вип. 1. — 2001. — 70 с.
8. Хвильовий М. Я (Романтика). Вальдшнепи: вибрані твори / М. Хвильовий. — К. : Знання, 2016. — 319 с. — (Класна література).
9. Хвильовий М. Твори ; вступ. стаття, упорядкування і прим. В. П. Агеєвої / М. Хвильовий. — К. : Грамота, 2011. — 352 с.
10. Хвильовий М. Санаторійна зона: оповідання, новели, повісті, памфлет / М. Хвильовий ; передм. та прим. М. Г. Жулинського. — Х. : Фоліо, 2013. — 382 с.