Громадянська війна

Громадя́нська війна́ військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни[1] або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави[2]. Поняття громадянська війна пішло від латинського bellum civile, яким використовувався для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.

Громадянська війна
Дата:
Місце:
Координати:
Підбитий танк Т-62 після входження повстанців до Аддис-Абеби в кінці Громадянської війни в Ефіопії, 1991 рік.

Найдавніші відомі в історії громадянські війни - громадянські війни в стародавньому римському суспільстві. При дослідженні будь-якої громадянської війни дослідники виділяють основне протиріччя, через яке точилась дана війна, а також дві основні суспільні групи (класи), боротьба між якими визначала характер цієї війни.

Від повстань, бунтів та заколотів громадянська війна відрізняється масштабами та інтенсивністю військових дій. Громадянська війна характеризується тривалістю, великою кількістю жертв і значною витратою ресурсів. Часто-густо в громадянських війнах використовують регулярні збройні сили[3].

Прикметою 20 століття стало зростання середньої тривалості громадянських воєн з одного — півтора року у 19001944 роках до чотирьох років у другій половині 20 століття (після Другої світової війни). І хоча темпи появи нових громадянських воєн починаючи з середини 19-го століття були відносно сталими, однак збільшення тривалості громадянських воєн призвело до збільшення кількості воєн, які ведуться одночасно в будь-який час. Наприклад, у першій половині 20-го століття одночасно велось не більше п'яти громадянських воєн, а наприкінці холодної війни80-х роках 20-го століття) одночасно велось понад 20 громадянських воєн. У громадянських війнах, починаючи з 1945 року, загинуло понад 25 мільйонів осіб, вони призвели також до насильницького переселення багатьох мільйонів інших. Наслідком громадянських воєн неодмінно стає колапс економіки. М'янма, Уганда та Ангола є прикладами країн, які мали великі економічні перспективи перед початком у них громадянських воєн, але війни змінили їхнє економічне становище[4].

Визначення

Економічна залежність від сировинних товарів, такі як алмази, що видобуваються цими дітьми в Сьєрра-Леоне, корелюється з підвищеним ризиком громадянської війни. (Див. також Конфліктні алмази).

Джеймс Ферон визначає громадянську війну як «насильницький конфлікт всередині країни, який ведеться організованими групами з метою захоплення влади в центрі чи в регіоні, або для зміни державного ладу»[1]. Енн Хіронака вказує, що однією зі сторін громадянської війни є держава[3]. Деякі політологи визначають громадянську війну як таку, внаслідок якої гине більш ніж 1000 осіб[1], а інші вказують втрати у 100 осіб з кожного боку[5]. Дані корелятів війни широко використовуються дослідниками конфліктів та визначають громадянською війною конфілікт, внаслідок якого загинуло понад 1000 осіб на рік. Ця умовна межа, наприклад, становить малу частку від мільйонів убитих під час Другої громадянської війни у Судані і Громадянської війни в Камбоджі, але, поряд з тим, не включає низку конфліктів, які отримали широкий розголос, наприклад, Конфлікт у Північній Ірландії або Проблема Ольстеру та боротьбу Африканського Національного Конгресу під час апартеїду в Південній Африці[3].

Якщо прийняти за критерій визначення громадянської війни 1000 смертей на рік, то в період з 1816 року до 1997 року було 213 громадянських воєн, 104 з яких відбулися після 1944 року[3]. Якщо прийняти менш жорсткий критерій у 1000 смертей за весь період війни, то з 1945 по 2007 рік таких воєн було 90, а в 2007 році все ще тривали 20[1].

Водночас Ю. Поляков зазначає, що громадянські війни в різних країнах і в різнений час відрізнялись одна від одної. Тому доцільніше не давати визначення громадянській війні, а говорити про громадянську війну в певний час та в певній країні[6].

Женевські конвенції

Женевські конвенції про захист жертв війни не визначають терміну громадянська війна, але визначають критерії для «збройних конфліктів неміжнародного характеру», куди входять громадянські війни. Серед цих критеріїв:[7][8]

  • Повстала сторона володіє частиною національної території
  • Цивільні органи влади повсталої сторони повинні де-факто контролювати населення у визначеній частині національної території
  • Повсталі повинні мати певне визнання, як одна із сторін війни
  • Легальний уряд повинен вдатися до використання регулярних військ проти повсталих, організованих як збройна сила.

Дослідження причин громадянських війн

Основною проблемою, яку намагаються розв'язати дослідники громадянських воєн, є співвідношення між утисками й жадобою серед причин, які їх викликають. Простіше кажучи, чи є причиною громадянської війни етнічні, соціальні чи релігійні розбіжності між людьми одного суспільства, чи за виникненням громадянської війни стоять економічні інтереси. Аналіз підтверджує висновок, що економічні та структурні фактори важливіші, ніж фактори ідентифікації груп населення.[9]

Модель Кольє-Геффлера

Солдати-комуністи під час битви під Сипіном, Громадянська війна в Китаї, 1946 рік

Дослідження громадянських воєн фахівцями з Світового банку на початку 2000-х сформулювали модель Кольє-Геффлера, яка визначає фактори, що збільшують ризик виникнення громадянської війни. Модель проаналізувала 78 п'ятирічних періодів від 1960 по 1999 роки, в яких виникали громадянські війни і для порівняння 1167 п'ятирічних періодів без громадянських воєн, шукаючи кореляції з різними факторами. Серед факторів, що мали статистично-значимий ефект були[10]:

  • Наявність фінансування
Громадянська війна вимагає ресурсів, тому її ризик вищий у країнах, які їх мають. Додатковим фактором є можливість фінансування з-за кордону.
  • Фактор втрачених можливостей
Громадянська війна менш ймовірна там, де вищий рівень освіти й юнаки, що мали б складати основу військових сил, втратили б можливості успішної кар'єри у випадку війни. Нерівність розподілу доходів, проте, не корелювала з громадянськими війнами.
  • Військові переваги
Громадянська війна ймовірніша в країнах з важкодоступними територіями, наприклад, горами.
  • Утиски й ображеність
Серед можливих факторів утисків та ображеності до збільшення ймовірності війни призводить тільки етнічне домінування. Цьому фактору протидіє релігійна роздрібненість.
  • Кількість населення
Ризик війни зростає пропорційно до кількості населення
  • Часовий фактор
Чим більше часу пройшло з моменту останньої громадянської війни, тим менше ймовірність того, що конфлікт може повторитися.[10]

Інші причини

Еволюційний психолог Сатосі Канасава стверджує, що однією з важливих причин конфліктів між різними групами може бути відносна доступність жінок репродуктивного віку. Він виявив, що багатоженство значно збільшує частоту громадянських воєн, але не міждержавних конфліктів[11]. Ґледіч зі співавторами не знайшов зв'язку між етнічними групами з багатоженством та підвищеною частотою громадянських воєн, але визнають, що народи, в яких законодавчо дозволено багатоженство частіше переживають громадянські війни, а надання жінкам додаткових прав жінками пов'язане зі зменшенням кількості громадянських воєн[12].

Тривалість громадянських війн

Енн Хіронака поділяє сучасні громадянські війни на ті, що відбулися до 19-го століття, в 19-му столітті та на початку 20-го та в кінці 20-го століття. У 19 столітті в Європі тривалість громадянських війн значно зменшилась, в основному через природу війни як боротьбу за центральну владу в країні, міцність централізованих урядів і швидке та вирішальне втручання в конфлікт інших країн для підтримки уряду. Після 2-ї Світової війни тривалість конфліктів зросла порівняно з 19 століттям, в цілому через слабкість багатьох постколоніальних країн та втручання багатьох країн по обидва боки конфлікту. Основною спільною рисою громадянських війн є те, що вони відбуваються у слабких країнах.

Громадянські війни 19-го і початку 20-го століття

Громадянські війни 19-го та початку 20-го століття були нетривалими; громадянські війни в період між 1900 та 1944 роками в середньому тривали один чи півтора року. У більшості випадків держава вбачалася впливовим центром, а війни велися за контроль над цим центром. Це означало, що той, хто контролює столицю та збройні сили, міг вдало протистояти повстанню. Повстання, якому не вдавалося швидко захопити столицю та взяти під контроль збройні сили, було приречене на швидке придушення. Наприклад, повстання Паризької комуни 1871 року майже повністю відбулося у Парижі і швидко завершилося з переходом армії на бік версальського уряду і захопленням столиці.

Потужність недержавних суб'єктів призвела до зниження ролі суверенітету у 18 та 19 століттях з подальшим зменшенням кількості громадянських війн. Наприклад, пірати Барбарії були де-факто визнані як окремі держави завдяки своїй військовій силі, тож не мали потреби повставати проти Оттоманської імперії, номінально зверхньої держави, задля визнання власного суверенітету.Вірджинія та Массачусетс у складі США, навпаки, не мали суверенного статусу, але мали значну політичну та економічну незалежність, що вкупі зі слабким державним контролем виключало потребу у відокремленні.

Дві основні світові державні системи, монархія та демократія, призвели до кількох громадянських війн. Втім, бі-полярний світ, поділений між двома ідеологіями, не розвивався в основному через переважання монархізму впродовж майже всього часу. Монархісти провадили практику вторгнень в інші країни задля того, щоб зупинити демократичні рухи, що беруть владу в свої руки та формують демократичні уряди, вбачаючи у цьому небезпеку та непередбачуваність. Великі Держави (визначені Віденським конгресом як Велика Британія, Габсбургська Австрія, Прусія, Франція і Росія) часто погоджували інтервенції в громадянські війни інших країн майже завжди на боці діючого уряду. Завдяки силі Великих Держав, ці інтервенції майже завжди ставали вирішальними і призводили до швидких закінчень громадянських війн.

Втім, існували винятки із загальної короткої тривалості громадянських війн даного періоду. Громадянська війна у США (1861-1865) була незвичною як мінімум з двох причин: йшла боротьба як за місцеві звичаї, так і за політичну ідеологію, і завершилася внаслідок виснаження однієї зі сторін, а не захопленням столиці, що було нормою. Громадянська війна в Іспанії (1936-1939) була винятковою тим, що обидві сторони отримували допомогу від інших країн: Німеччина, Італія і Португалія підтримували лідера опозиції Франсіско Франко, в той час як Франція та Радянський Союз надавали допомогу уряду. (див. Посередницька війна).

Див. також

Примітки

  1. James Fearon. "Iraq's Civil War" in Foreign Affairs, March/April 2007. (англ.)
  2. Nations, Markets, and War: Modern History and the American Civil War | Book Reviews, EH.net. "Two nations [within the U.S.] developed because of slavery." October 2006. Retrieved July 2009. (англ.)
  3. Ann Hironaka, Neverending Wars: The International Community, Weak States, and the Perpetuation of Civil War, Harvard University Press: Cambridge, Mass., 2005, p. 3, ISBN 0-674-01532-0
  4. Hironaka (2005), pp. 1-2, 4-5 (англ.)
  5. Edward Wong, "A Matter of Definition: What Makes a Civil War, and Who Declares It So?" New York Times November 26, 2006 (англ.)
  6. Степанов А. И. «Круглый стол»: Гражданская война в России.[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
  7. Final Record of the Diplomatic Conference of Geneva of 1949, (Volume II-B, p. 121) (англ.)
  8. Див. також Міжнародний комітет Червоного Хреста commentary on Third 1949 Geneva Convention, Article III, Section "A. Cases of armed conflict" for the ICRC's reading of the definition and a listing of proposed alternate wording (англ.)
  9. Дивіться, наприклад, Hironaka (2005), pp. 9-10, та Paul Collier, Anke Hoeffler and Nicholas Sambanis, "The Collier-Hoeffler Model of Civil War Onset and the Case Study Project Research Design," in Collier, Paul and Nicholas Sambanis, eds, Understanding Civil War, Volume 1: Africa, The World Bank, 2005, p. 13 (англ.)
  10. Collier & Sambanis, Vol 1, p. 17
  11. DOI:10.1017/S0022381608090026
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1017/S0022381608090026}}.заповнити вручну (англ.)
  12. DOI: 10.1017/S0022381610001003
    Нема шаблону {{Cite doi/10.1017/S0022381610001003}}.заповнити вручну (англ.)

Джерела

Література

  • В. Солдатенко. Громадянська війна // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.159 ISBN 978-966-611-818-2.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.