Сандра Дей О'Коннор

Сандра народилася 26 березня 1930 року в місті Ель-Пасо, штат Техас, в сім'ї консервативного ранчера Гаррі Альфреда Дея і Ади Мей Уїлки[15]. Про дитинство Сандри і її брата Г. Алана згодом ними спільно була написана книга «Лінивий Бі: Дитинство, проведене на ранчо американського Заходу» (Lazy B: Growing up on a Cattle Ranch in the American West). Роки навчання в молодшій школі Сандра провела в Ель-Пасо у бабусі з боку матері, де навчалася в державних школах, а потім в Редфорді - приватній школі для дівчат. У 1946 році вона закінчила середню школу Остін (Austin High School) в Ель-Пасо, з шостим результатом в своєму класі[16]..

Після закінчення школи Сандра вступила до одного з найпрестижніших університетів країни - Стенфордський університет. Отримавши ступінь бакалавра в галузі економіки в 1950 році, вона продовжила навчання в юридичній школі університету. Під час навчання Сандра працювала в студентському юридичному журналі «Stanford Law Review». Там же, в юридичній школі Стенфордського університету, Сандра познайомилася з Джоном Джеєм О'Коннором III, за якого вийшла заміж через кілька місяців після закінчення університету 20 грудня 1952 года[11].

Незважаючи на отриману в Стенфордському університеті освіту і успіхи в навчанні, перші спроби знайти роботу після закінчення університету стали для Сандри невдалими: юридичні фірми та адвокатські бюро уникали запрошувати її на співбесіду через те, що вона була жінкою, сфера роботи яких в юриспруденції в ті часи була дуже обмеженою[17]. Після цього Сандрі довелося влаштовуватися працювати на громадських засадах заступником прокурора округу Сан-Матео, штат Каліфорнія[11][17].

Незабаром чоловіка Сандри призвали на військову службу і направили в ФРН. Сандра вирушила до Німеччини разом з ним, де протягом трьох років працювала цивільним прокурором військової частини у Франкфурті[11]. У 1957 році сім'я повернулася в США, але не раніше ніж через 5 років, в 1960 році, після народження трьох синів (Скотта, Брайна і Джея) Сандра відновила свою діяльність в прокуратурі[11]. У 1969 році вона була обрана в Сенат штату Арізона, а в 1973 році - переобрана на другий термін, вже будучи лідером республіканської більшості.

У 1975 році Сандра О'Коннор була обрана суддею Верховного суду округу Марікопа, а в 1979 році - суддею Апеляційного суду штату Арізона[18].

В якості судді Верховного суду США і прихильниці політико-правового руху за новий федералізм (головна ідея якого полягала в поверненні штатам деяких повноважень, здійснюваних тепер центральним урядом), Сандра О'Коннор при розгляді справ приділяла увагу кожній деталі, уникаючи поширювального тлумачення норм права і узагальнень.

7 липня 1981 року Рональд Рейган, який пообіцяв ще під час своєї президентської передвиборної кампанії те, що призначить жінку членом Верховного суду США, оголосив про призначення Сандри Дей О'Коннор новим членом Верховного суду США після відставки відомого судді Поттера Стюарта[18].

Сандра Дей О`Коннор разом з Рональдом Рейганом після призначення на посаду судді Верховного суду США. 1981 год.

Я впевнена, що президент завжди намагається призначити на посаду федерального судді тих, чиї погляди збігаються з його власними. Але президент перебуває на посаді чотири роки, а суддя - все життя[19].

Під час вступу Сандри О'Коннор на посаду, Верховний суд уже багато років був розділений на два протиборчі табори - консерваторів (на чолі з головою суду Вільямом Ренквістом) і лібералів (на чолі з суддею Джоном Стівенсоном). У перші роки своєї діяльності в якості судді, Сандра проявила себе як людина, яка повністю підтримує консервативний курс Рейгана і голови Верховного Суду Вільяма Ренквіста (який разом з нею закінчив Стенфордський університет): вона піддавала жорсткій критиці рішення Верховного суду по справі Roe v. Wade, що закріпило конституційне право на аборт, скептично ставилася до урядових програм по підтримці неблагополучних меншин при наймі на громадські роботи [18]. Як показує статистика, в перші три роки своєї діяльності в якості судді Верховного суду вона в 87% справ при голосуванні підтримувала думку консервативного голови Ренквіста[20].

Однак після 1988 року, коли склад суду став більш консервативним (місця суддів зайняли такі консерватори як Ентоні Кеннеді і Кларенс Томас), О`Коннор почала голосувати незалежно від думки консерваторів і лібералів, в залежності від справи, що розглядається, підтримуючи як одну, так і іншу частину суддів. Така політика незалежності і нейтралітету раніше здійснювалася і її попередником Поттером Стюартом[21]. О`Коннор при вирішенні справ завжди прагнула поглянути на виниклу суперечку об'єктивно і неупереджено[22], в багатьох справах її голос, незважаючи на помірні позиції з більшості питань, був вирішальним в ухваленні рішення Верховним судом:

• Макконелл проти Федеральної виборчої комісії (McConnell v. FEC, 540 U.S. 93 (2003)) - Верховний суд підтвердив конституційність Федерального акту про реформу двопартійної виборчої кампанії, що регулює фінансування виборчих кампаній кандидатів, в тому числі за допомогою "м'яких грошей" - тобто грошей, які надаються політичним партіям для цілей передвиборчої кампанії великими корпораціями, професійними спілками та багатими приватними особами.
• Зельман проти Сайммонс-Харріс (McConnell v. FEC, 540 U.S. 93 (2003)) - Судом було встановлено, що використання ваучерів на знижку в проходженні навчання в релігійних школах не є порушенням Першої поправки в частині, що стосується заборони Конгресу видавати закони, які встановлюють державну релігію.
• Бой-скаути Америки проти Дейла (Boy Scouts of America v. Dale, 530 U.S. 640 (2000)) - О`Коннор підтримала більшість суддів в тому, що штат Нью-Джерсі обмежив конституційне право скаутів на свободу об'єднання, заборонивши їм обирати лідера загону за критерієм сексуальної орієнтації.
• Буш проти Гора (Bush v. Gore, 531 U.S. 98 (2000)) - в цій справі голос О`Коннор став вирішальним і Верховний суд ухвалив припинити ручне перерахування голосів у штаті Флорида, визнавши результати останнього перерахунку голосів на користь Д. Буша остаточними[23][24].

У лютому 2005 з причини відсутності голови суду (Вільяма Ренквіста) і його заступника (Джона Стівенса), Сандра О'Коннор головувала в суді під час усного слухання справи Кело проти Нового Лондона. Таким чином, вона стала першою жінкою, яка головувала в Верховному суді під час розгляду у справі[25].

1 липня 2005 року оголосила, що йде у відставку і виконувати свої обов'язки буде тільки до призначення наступника. На її місце президент США Джордж Буш призначив консервативно налаштованого, як спочатку вважалося, суддю апеляційного суду Джона Робертса; у вересні, однак, він був призначений головою Верховного суду (після раптової смерті Вільяма Ренквіста). 3 жовтня 2005 президент запропонував на цю посаду свою колегу Гаррієт Майерс, але та під впливом протестів консервативного боку американської політичної сцени 27 жовтня попросила про зняття своєї кандидатури. 31 жовтня було вибрано іншого кандидата, суддю апеляційного суду Семюела Аліто; він отримав схвалення Сенату 31 січня 2006 року, і в той же день О'Коннор вийшла у відставку.