Святий Георгій з житієм (Маріуполь)

Старовинна ікона має вигляд великого за розміром різьбленого рельєфа із зображенням святого вояка Георгія у центрі та низки квадратних панно обабіч центральної фігури зі сценами житія святого.

На іконі подано дванадцять сцен житія святого, по шість з кожного боку. Нижнє шосте панно праворуч сильно пошкоджене і практично втрачене. Фігура святого вояка в центрі сильно пошкоджена, а рештки фігури, однак, зберегли часткове розфарбування та золочення. Вояка подано у повний зріст, у правій руці він тримає спис, а лівиця опущена і притримує щит біля ніг. Зазвичай іконописці подавали святого вояка молодим і зовнішньо привабливим. Обличчя на дерев'яній іконі пошкоджено ( сліди від пожежі ) і домалювати привабливий образ доводиться уявою вірян. На іконі до реставрації було до чотирьох шарів фарб.

Ікона вперше описана у російськомовному виданні «Археологические известия и заметки», изданные Московским Археологическим Обществом. - М., 1895. - Т. IV.

За переказами, ікона походила з Георгіївського монастиря на мисі Фіолент у Криму. Під час виведення християн з Криму[1] [2] (серед котрих були греки, вірмени, грузини) митрополитом Ігнатієм, ікона була переправлена до міста Павловськ на підросійську територію. Ймовірно, перенесення християнської пам'ятки на нове місце сталося у 1778-1779 роки.

Розфарбовані або монохромні рельєфи з зображенням популярних святих у 10-12 ст. були наближені до ікон за власним значенням, незважаючи на панівні позиції іконопису. Тому у Візантії рельєфи виготовляли з різних матеріалів (деревина, шифер, мармур, слонова кістка, коштовні метали), частка котрих йшла на декорування храмів. Медальйони з 11 ст. також прикрашали архітрави і стовпи вівтарів, а також темплони, попередники іконостасів. Великі за розмірами сакральні рельєфи кріпили на архітрави або на стовпи, на стовпах робили і мозаїчні зображення, якщо йшлося про князівські або імператорські храми. Формування іконостаса внесло власні зміни, коли живопис на дошках став переважати, а надто коштовні мозаїки зникли навіть у княжих храмах через трудомісткість. Крим був периферійною територією Візантії, тому декорування храмів рельєфами тут затрималось до 14 століття, як і їх виготовлення місцевими майстрами.

Місто Павловськ було перейменоване на Маріуполь, передане для поселення виведених християн з Криму (греків, вірмен, грузин). Ікона стала частиною збірок ікон у Харлампієвському соборі, головному храмі нового міста. У 19 столітті поверхня ікони була прихована під срібним окладом. 1891 року ікону доправили до міста Севастополь, на околиці котрого був розташований Херсонес, давньогрецьке і давньоримське місто, що у середньовіччя перейшло у спадок Візантії. За церковними переказами, там відбулося хрещення київського князя, що поклало початок християнізації київської Русі. З історичними джерелами це не збігається, бо є свідчення про прийняття християнства представниками князівського роду раніше за дати, визнані місцевою церквою. За часів більшовицької влади після руйнації Харлампієвського собору у місті Маріуполь найбільш вартісні історичні пам'ятки були передані до місцевого краєзнавчого музею, серед них і образ св. Георгія з житієм. Всі інші знищені.

На вартісну історичну і християнську пам'ятку звернула увагу мистецтвознавець Миляєва Лада Семенівна (1925 р.н.). 1965 року ікону перевезли до реставраційних майстерень Державного Російського музею у місті Ленінград. Деревина ікони була дезінфікована і зміцнена. Численні втрати не відновлені, позаяк втручання у первісний вигляд пам'ятки вважалось неприпустимим.

Ікону після реставрації не могли повернути до міста Маріуполь, бо робітниче і провінційне місто мало слабко облаштований краєзнавчий музей, котрий не міг забезпечити відповідні умови для зберігання і експонування пам'ятки, датованої серединою 11 століття. Низьким був і рівень підготовки музейних працівників, котрі зовсім не боролись за повернення вартісного експоната, не боролись і за зміцнення матеріальної бази самого музею. Художня колекція краєзнавчого музею була надзвичайно слабкою, а збори художніх пам'яток і картин всіляко гальмувались місцевою владою, як непрофільні. Панувала обскурантна точка зору, що Маріуполь не вартий мати власну картинну галерею, а картини краєзнавчого музею треба передати до інших музеїв України...

Ікону «Святий Георгій в житії» було передано у Київ до збірок Національного художнього музею України.

Маріуполь на початку 21 ст. таки отримав копію ікони «Святий Георгій в житії», виконану з деревини. Але її передали для облаштування церкви св. Михаїла у селі Урзуф, що під Маріуполем.

• Мистецтво Візантії
• Маріупольський краєзнавчий музей
• Національний художній музей України
• Реставрація (мистецтво)

• Археологические известия и заметки, изданные Московским Археологическим Обществом. - М., 1895. - Т. IV.
• Бертье-Делагард А.Л. К истории христианства в Крыму. Мнимое тысячелетие. Вымысел и реальность в истории Георгиевского Балаклавского монастыря // Записки Императорского Одесского Общества Истории и Древностей. - Одесса, 1910 - т. ХХVIII. С. 1-71; приложение с.72-108.
• Каталог виставки «Слава Візантії», Нью-Йорк, 1997 (The Glory of Byzantium, 1997, p. 299-300)
• http://archaeology.kiev.ua/journal/061100/chlenova.htm

1. Кримські депортації: від Катерини ІІ до Сталіна
2. Богдан Короленко. Як Крим "ісконно русскім" став. Імперський крок Катерини//Історична правда 28.05.2014