Святогірський державний історико-архітектурний заповідник

Початковий період формування монастирського комплексу припадає на час заселення «дикого поля» козацтвом і створення перших сторож Російською імперією, на прикордонних з Кримським ханством територіях наприкінці XV — поч. XVI ст.

Перші історичні відомості про Святі Гори датуються 1526 роком, коли німецький дипломат С. Герберштейн, а потім літописи від 1541 і 1555 років згадують про наявність переправи через Донець і сторожового пункту біля Святих Гір. В першій чверті XVII ст. вже існував православний монастир у Святих Горах, іменований в документах — Святогірська пустинь Пречистої Богородиці. Як і п'ять сторіч тому, зупиняє на собі погляд білий крейдяний стрімчак, всередині якого збереглися печерні храми, келії, усипальні, лабіринти ходів. Загальна довжина збережених печерних споруд досягає 900 м, а обсяг 2,5 тис. м.

Композиційно-планувальна структура печер свідчить про існування тут колись обителі гуртожиткового типу з кількістю ченців до 20 осіб. Перший відомий документ про Святогірську пустинь датується 1620 роком, коли ігумен Єфрем з 12 ченцями отримали жалувану грамоту від царя Михайла Федоровича на отримання грошей та хліба з казни.

Ймовірно до цього ж періоду відносяться і інші печерні споруди в Святих Горах, келії ченців-пустельників, підземна церква, яка отримала в XIX в. ім'я преподобних Києво-Печерських ченців Антонія і Феодосія.

Справжньою перлиною заповідника є Миколаївська церква, створена невідомими майстрами на вершині крейдяної скелі наприкінці XVII в. Це унікальна цегляна споруда з крейдяним вівтарем відтворює в камені традиції дерев'яної народної архітектури в період найвищого розквіту українського бароко в архітектурі.

Будівництво монастирського комплексу біля підніжжя крейдяної скелі відноситься до початку XVIII століття, коли пожертвами ізюмського полковника Ф. Шидловського зводиться кам'яний Успенський собор та інші споруди обителі.

Розвиток архітектурного ансамблю в стилі українського бароко XVIII ст. було перервано закриттям монастиря в 1787 р. за Указом Катерини II про секуляризацію церковних земель. Майно обителі разом із земельними володіннями в 30 тис. гектар виявилися у володінні ясновельможного князя Григорія Потьомкіна-Таврійського.

Поновлення Успенського монастиря відбулося в 1844 році з ініціативи власників Святогірського маєтку А. М. і Т. Б. Потьомкіних.

Успенський собор та інші будівлі монастирського комплексу XVIII ст. не збереглися після кардинальної реконструкції Святогірського ансамблю в сер. ХIХ століття. У 1850 р. за проектом архітектора Тона Андрія Андрійовича зводиться Покровська церква з дзвіницею, в 1859—1868 рр. — новий Успенський собор в псевдовізантійському стилі (автор проекту, архітектор О. М. Горностаєв). До 50-х років ХIX ст. відносяться такі оригінальні споруди Святогірського архітектурного комплексу як Андріївська каплиця на крейдяній скелі, печерник з входами в печери, будинок настоятеля, казначейський корпус, Кирило-Мефодіївська драбина на вершину скелі з Миколаївською церквою, монастирська огорожа з вежами. В 2-ій пол. ХIX ст. завершується формування архітектурного ансамблю монастиря будівництвом готельного, господарського двору і келійних корпусів. Тоді ж біля входу до церкви пр. Антонія і Феодосія формується меморіальна зона поховань відомих князівських і дворянських родів ХIХ в. — Голіциних, Куракіних, Платових, Іловайських тощо.

Всього в ХIХ столітті було побудовано понад 40 будівель і споруд, які разом з пам'ятниками XVII ст. крейдяної скелі створили унікальний архітектурний ансамбль в ландшафті Святих Гір.

Надзвичайно гарна місцевість, легендарна історія, святі реліквії і чудотворні образи св. Миколи, Святогірської Божої Матері залучали в Святі Гори не тільки паломників, а й відомих діячів культури, письменників, поетів, художників, музикантів. У різний час тут бували і залишили нащадкам свою творчу спадщину Григорій Сковорода, Антон Чехов, Іван Бунін, Василь Немирович-Данченко, Федір Тютчев, Марина Цвєтаєва.

В музеях і приватних колекціях зберігаються Святогірські пейзажі Іллі Рєпіна, С. Василевського, О. Гине, Ю. Федерса, В. Зарубіна, М Ткаченко тощо.

Незважаючи на руйнівні процеси XX століття і закриття в 1922 році Святогірського монастиря, значна частина пам'яток історії та культури збереглася і реставрована в період 1980—2010 рр. Історія Святих Гір показана засобами музейної експозиції. На території заповідника діє історичний музей та виставкові зали.

Крім пам'ятників XVII-XIX ст. Святогірського монастиря до складу історико-архітектурного заповідника увійшли такі об'єкти культурної спадщини як пам'ятник Артему (1927 р. скульп. І. П. Кавалерідзе), Меморіал Великої Вітчизняної війни на горі Артема, пам'ятник-могила лейтенанта В. М. Камишева («Дуб Камишева»), руїни втраченої садиби XIX в. власників Святогірського маєтку Потьомкіних.