Іловайські
Іловайські — старовинний козацько-дворянський рід, відомий з XVII століття та записаний у родовідну книгу Війська Донського (Гербовник 1, 136).
Першим з відомих представників цієї династії був військовий старшина Андрій Іванович (1580—1641), учасник походу на Москву в ополченні Прокопія Ляпунова. Від дружини, грузинської князівни, він мав сина Осипа (1628—1685).[1]
Впродовж століть рід Іловайських дав приблизно 130 видатних людей свого часу: військові й наказні отамани, засновники донського козацтва, історики, дипломати, поети, дипломовані гірничі інженери, викладачі Московського університету, підприємці. Серед них — отаман війська Донського Олексій Іванович Іловайський (1735—1796, отаман у 1775—1797 роках); приват-доцент з фінансового права Санкт-Петербурзького університету Сергій Іванович Іловайський; промисловець Іван Григорович Іловайський (1831—1883); історик, викладач Московського університету Дмитро Іванович Іловайський (1832—1920); підприємець Дмитро Іванович Іловайський та інші.[2]
Іловайським належали значні території Області Війська Донського. Іван Сулін, який поглиблено займався вивченням заселення земель Донського козацтва, відносно межі з Катеринославською губернією відзначав, що перші відомі тут поселення були утворені представниками роду Іловайських на початку XIX ст.[3]
Представниками династії були засновані такі сучасні населені пункти Донецької області України, як Харцизьк, Макіївка, Іловайськ, Грабове, Новоселівка, Троїцько-Харцизьк та ін.[4]
На території Донецької області розташована усипальниця роду Іловайських. [5] За попередніми даними на території Свято-Успенської Святогірської Лаври (Святогірськ, Донецька область), біля підземної церкви пресвятих Антонія та Феодосія, поховані полковник Григорій Дмитрович Іловайський з дружиною Марфою Аркадіївною (Ісаєвою); їх син Іван Григорович з двома дочками (Софією та Ніною) та дружиною Катериною Василівною; дочка Григорія Дмитровича — Єлизавета де Волан, дружина першобудівника Одеси та Миколаєва та деяких міст-фортець в Україні, з сином Олександром Францевичем[6].
Джерела
- Степкин В. П. Дворянское землепользование в истории Донецка. — Донецк: Апекс, 2003. — С. 57.
- Энциклопедический словарь/Под ред. Брокгауза Ф. А., Ефрона И. А. — Спб.: Типо-литография И. А. Ефрона, 1894. — Т. 2. — Кн. 4. — 518 с.
- Сулин И. Материалы к истории заселения Миусского округа. Сборник Войска Донского статистического комитета. — Вып. 5. — Новочеркасск, 1905. — 227 с.
- Нестерцова С. М., Заярна Д. О. Родина Іловайських — підприємці Півдня Росії ////Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей. Кн. 17/18 / Гол. ред. З. Г. Лихолобова. — Донецьк: ДонНУ, 2009. — С. 121.
- Бикмулина И. В. Род Иловайских.// Летопись Донбасса: краеведческий сборник. — Донецк, 1997. — Вып. 4-5. — С. 58-60.
- Дедов В. Н., Цимиданов В. В. Раскопки социально-неординарных погребений 19 в. в Святогорском монастыре: Материалы исследований, реставрации и использования памятников истории и культуры. — Славяногорск, 1995. — С. 57-67
Посилання
- Стаття «Родина Іловайських — підприємці Півдня Росії»[недоступне посилання з вересня 2019]