Святогірськ

Святогі́рськ (до 1938 року Банно-Тетянівка, з 1938 року селище Банне (Баннівське), з 1964 року місто Слов'яногірськ, з 2003 року місто Святогірськ) місто на півночі Донецької області, у Краматорський район[3]. Знаходиться на річці Сіверський Донець, біля кордону трьох областей Донецької, Харківської та Луганської поблизу залізничної станції Святогірськ. Є найпівнічнішим містом Донецької області. Входить до Краматорської агломерації.

Святогірськ
Герб Святогорська Прапор Святогорська
Панорама Святих гір у Святогірську
Основні дані
Країна  Україна
Регіон Донецька область
Район Краматорський район
Громада Святогірська міська громада
Засноване 1571
Статус міста з 1964 року
Населення 4504 (01.01.2017)[1]
 - повне 4504 (01.01.2017)[2]
Площа 8.26 км²
Густота населення 545.3 осіб/км²
Поштові індекси 84130-84135
Телефонний код +380-6262
Координати 49°02′27″ пн. ш. 37°34′11″ сх. д.
Висота над рівнем моря 66 м
Водойма р. Сіверський Донець
Відстань
Найближча залізнична станція Святогірськ
До станції 6 км
До обл./респ. центру
 - фізична 117,3 км
 - залізницею 179 км
 - автошляхами 146 км
До Києва
 - фізична 528 км
 - залізницею 650 км
 - автошляхами 661 км
Міська влада
Адреса м. Святогірськ, вул. Володимира Сосюри, 8
Вебсторінка Святогірська міськрада
Міський голова Бандура Володимир Володимирович

 Святогірськ у Вікісховищі

Карта
Святогірськ
Святогірськ

Святогірськ є найзеленішим містом України — 2004 року на одного мешканця міста припадало 144,2 м² зелених насаджень, що є найкращим показником у країні (міжнародна норма — не менше 20 м²). У місті розташований ландшафтний заказник місцевого значення Соснові насадження.

Історія

Див. також Історія Святогірська

Поселення відоме з письмових джерел початку XVI століття під назвою Святі Гори.

Перша письмова згадка про поселення та переправу біля Святих Гір датується 1526 роком, в спогадах Сигізмунда Герберштейна.

Із 1624 року у Святих Горах згадується Святогірський Успенський чоловічий монастир, вибитий у крейдяних скелях правого берега Сіверського Дінця.

У другій половині XVI ст. організовано сторожову і станичну служби по Дінцю, у межах яких на лівому березі Сіверського Дінця діяла 5-а Святогірська сторожа.

У другій половині XVIII ст. на лівому березі річки виникла монастирська слобода Банне. За переписом 1778 р., у ній мешкало 92 особи.

1787 року за указом Катерини II Святогірський монастир закрили, а його майно передали до російської державної скарбниці.

1790 р. імператриця подарувала Святогірський маєток князеві Григорієві Потьомкіну. Власних дітей у Потьомкіна не було, тому спадкоємцями стали його племінники (діти сестер). Святогірський маєток отримав у спадкове володіння Василь Васильович Енгельгарт. Після його смерті Святогірський маєток мав бути поділений між його сестрами. Тетяна Василівна Юсупова (уроджена Енгельгарт), мати Олександра Михайловича Потьомкіна на прохання сина, щоб не розділяти маєток, купила всі чотири ділянки. У 1828 році маєток перейшов до Тетяни Василівни Юсупової. У 30-х роках 19 століття вона намагалася відновити діяльність Святогірського монастиря, але отримала відмову. Після її смерті в 1841 році маєток перейшов до її сина від першого шлюбу Олександра Потьомкіна У 1844 році у маєтку Потьомкіних відроджено Святогірський монастир. Тут побудовано нові церкви, корпуси і господарські будівлі. У цей час поселення на правому березі відоме як Святогірськ, на лівому — як Банне.

У травні 1887 року Антон Чехов писав:

Место необыкновенно красивое и оригинальное: монастырь на берегу реки Донца, у подножия громадной белой скалы, на которой, теснясь и нависая друг над другом, громоздятся садики, дубы и вековые сосны. Кажется, что деревьям тесно на скале и что какая-то сила выпирает их вверх и вверх… Сосны буквально висят в воздухе и того и гляди свалятся. Кукушки и соловьи не умолкают ни днем ни ночью…

При мне, ввиду Николиного дня, стеклось около 15 000 богомольцев, из коих 8/9 старухи. Еда монастырская даровая для всех 15 000: щи с сушеными пескарями и кулеш. То и другое, равно как и ржаной хлеб, вкусно. Звон замечательный. певчие плохи. Участвовал в крестном ходе на лодках.

Меморіал загиблим воїнам-захисникам

У 1872 році Святогірський маєток перейшов у володіння до внучатого племінника Олександра Потьомкіна графа Георгія Івановича Рібоп'єра. У 1917 році маєток було націоналізовано.[4]

1922 року Святогірський монастир було закрито, на його території організували Будинок відпочинку робітників Донбасу. Під час Другої світової війни комплекс будівель було зруйновано. 1927 року на горі біля Святогірська спорудили 22-метровий пам'ятник Артему (Сергєєву). Величезну бетонну постать революціонера в кубістичному стилі виконав Іван Кавалерідзе.

1964 року селище Банне отримало статус міста і назву Слов'яногірськ. 1980 року рішенням Ради міністрів УРСР був створений Державний історико-архітектурний заповідник, початок реставрації пам'яток історії та архітектури.

16 липня 1991 року — на Слов'яногірських крейдяних горах вперше в нові часи на Донбасі встановлено Національний Прапор України. Здійснено це членами Народного Руху України з Донецька. 1992 року було відроджено Святогірський монастир. 15 травня 2003 року Слов'яногірськ офіційно перейменовано на Святогірськ. 2004 року Святогірський монастир отримав статус Лаври.

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1959 4516
1970 5112 +13.2%
1979 5433 +6.3%
1989 5789 +6.6%
2001[5] 5136 −11.3%
2005 4971 −3.2%
2010 4791 −3.6%
2014 4630 −3.4%

Населення

За даними перепису 2001 року населення міста становило 3805 осіб, із них 65,49 % зазначили рідною мову українську, 33,96 % російську, 0,24 % вірменську, 0,13 % білоруську, 0,08 % молдовську мову[6]

Економіка

Харчові підприємства. Більше половини загальної кількості зайнятих у народному господарстві працює в рекреаційних закладах, у промисловості — близько 10 %.

Транспорт

До 1941 року в місті функціонував кінний трамвай «Конка», від залізничної станції «Святогірськ» до берега річки Донець. В даний час міський транспорт представлений автобусним маршрутом, що з'єднує залізничну станцію «Святогірськ» з центром міста і Лаврою.

Пам'ятки

Миколаївська церква на крейдяній скелі (Святогірська лавра)

Див. також Пам'ятки Святогірська

Великі панорами

Велика панорама Святогірського заповідника
Велика панорама споруд Святогірської лаври

Постаті

Соціальна сфера

У квітні 2019 року в Святогірську відкрили Центр безпеки громадян, який повинен скоротити час прибуття рятівників і поліції до віддалених сіл. Також у 2019-у році відкрився Туристичний інформаційний центр. Його мета — проведення екскурсій, конференцій і поширення іміджевої інформації про Святогірськ.[7]

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Постанова Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів». Верховна Рада України (укр.). 19 липня 2020. Процитовано 5 серпня 2020.
  4. В.Дедов. Святогорское имение и его владельцы с конца XVIII до начала XX века. — Донецк,2010, с.40
  5. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-cities.htm
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Донецька область. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 грудня 2021.
  7. Гоу в Святогорск: город туристов и паломников, лесов и храмов. Свои.City (рос.). Процитовано 24 січня 2020.
  8. Положення про фестиваль. Архів оригіналу за 30 липня 2013. Процитовано 16 липня 2014.

Див. також

Джерела та література

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.