Світлякові

Світляки — невеликі комахи 1-2,5 см завдовжки. Голова маленька, з великими очима. Вусики короткі або середньої довжини, їх форма варіює від нитчастої до гребінчастої. Верхня губа розвинена. У багатьох видів ротовий апарат редукований. Покрови тіла зазвичай м'які або помірно склеротизовані. Статевий диморфізм властивий більшості світляків. Він полягає в редукції крил у самиць, внаслідок чого вони втрачають здатність літати і стають схожими на личинок. У видів з незначним статевим диморфізмом самиці схожі на самців.

Органи, що випромінюють світло, знаходяться найчастіше в задній частині черевця, рідше розташовані попарно по боках черевних сегментів. Кожен такий орган являє собою низку клітин-фотоцитів, обплетених трахеями та нервами. Фотоцити наповнені речовиною люциферином, яка збагачується киснем, що надходить до клітин через трахеї. Внаслідок окиснення хімічна енергія вивільнюється у вигляді світла. Хвильовий діапазон доволі широкий і залежить від виду комахи. Світляки можуть випромінювати жовте, зелене, блакитне, червоне світло.

Личинки наземні або водні, з пласким тілом. Водні личинки мають розгалужені черевні зябра.

Ці жуки найбільшого різноманіття досягають у тропічних широтах, проте зустрічаються і у помірному кліматі. Їх можна зустріти у Європі, Північній Америці, Азії — від Японії на півночі до Малайзії на півдні. Світляки полюбляють місця з помірною та високою вологістю, зустрічаються на болотах, луках, в лісах, в лісостепу поблизу води. Деякі тропічні види постійно мешкають у печерах.

• Світляки // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Світляки в Енциклопедії тварин (рос.)
• Сайт про японських світляків^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Галерея зображень^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Сайт систематики