Свічка Яблочкова

Сві́чка Я́блочкова — один з варіантів електричної вугільної дугової лампи, винайдений 1876 року П. М. Яблочковим (патент № 112024).

Свічка ЯблочковаA — азбестовий корпус для кріплення в «свічнику», C — вугільні електроди, F — дроти, I — ізоляційний матеріал, T — мідні трубки в які запресовані електроди

Історія

У 1874 році П. М. Яблочков узявся висвітлювати електричним світлом шлях Імператорському поїзду і на ділі ознайомився з незручностями використовуваних тоді регуляторів для вольтової дуги. Він задумав розробити конструкцію дугової лампи зовсім без регулятора, оскільки не вірив, що можна створити досконалий регулятор[1].

Вперше свічку Яблочкова продемонстровано на виставці навчальних посібників у Лондоні в 1876 році, в 1877 — застосовано в Парижі на avenue de l’Opéra, а остаточно винахід визнано на першій Міжнародній електротехнічній виставці в Парижі в 1881 році. Свічки були закриті глазурованими кулями зі скла, з 4 або 12 свічками, з'єднаними послідовно.

Послідовна схема, в якій до того ж кожна куля живилася від свого електрогенератора, була дорогою і незручною, і Яблочков винайшов паралельну схему на змінному струмі, генератор змінного струму власної конструкції і трансформатори[1].

Будова

Свічка Яблочкова складається з двох вугільних блоків, приблизно 6 × 12 мм у перерізі, розділених інертним матеріалом з гіпсу або каоліну. На верхньому кінці закріплено перемичку з тонкого дроту або вугільної пасти. Конструкцію зібрано і закріплено вертикально на ізольованій основі.

При підключенні свічки до джерела струму запобіжний дріт на кінці згоряє, підпалюючи дугу. Полум'я дуги яскраво світить, поступово спалюючи вугілля і випаровуючи ізоляційний матеріал. Перші свічки живилися змінним струмом від генератора Ґрамма.

При відключенні від джерела струму свічка гасне, і її не можна запустити знову, тому що жодного контакту між електродами немає. В такому випадку необхідно замінити свічку новою. Пізніше цей недолік усунули — Яблочков став підмішувати до ізолювальної маси, яка розділяла електроди, порошки металів. При відключенні струму і при згасанні свічки на торці ізолювальної маси утворюється смужка металу, і при повторному поданні електрики свічка знову запалюється.

Доданням в ізолювальну масу різних солей металів Яблочков досягав зміни кольору полум'я дуги[1].

Перевага конструкції — відсутність механізму, що підтримує постійну відстань між електродами, які згоряють у міру горіння дуги. Електродів вистачало приблизно на 1,5 години, свічка коштувала 20 копійок[1].

Помітним недоліком електричної свічки є постійний рух світної точки, що ускладнює будову рефлекторів у світильниках[1].

Примітки
  1. Яблочков, Павел Николаевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. 81. (рос. дореф.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.