Дуговий розряд
Дугови́й розря́д — вид самостійного газового розряду, який виникає за високої температури між електродами, розведеними на невелику відстань, і супроводжується яскравим світінням у формі дуги.
Для дугового розряду характерні: велика густина струму і напруга між електродами порядку кількох десятків вольт. Він є результатом інтенсивного викидання термоелектронів розжареним катодом. Електрони прискорюються електричним полем і спричинюють ударну іонізацію молекул газу, тому електричний опір газового проміжку між електродами невеликий. При збільшенні сили струму дугового розряду провідність газового проміжку настільки сильно збільшується, що напруга між електродами дуги спадає (спадна вольт-амперна характеристика). Температура катода (при атмосферному тиску) досягає 3 000 °C. Бомбардування електронами анода створює в ньому заглиблення — кратер дуги з температурою близько 4 000 °C (при тиску 760 мм рт. ст.). Температура газу в каналі електричної дуги 5 000-6 000°С. Якщо дуговий розряд проходить при порівняно низькій температурі катода (наприклад, ртутна дугова лампа), то основну роль грає холодна емісія електронів із катода.
Дуговий розряд використовується при зварюванні й різанні матеріалів, в електричних печах, дугових лампах тощо.
Дуговий розряд відкрив у 1802 році російський вчений Василь Петров. Тому його часто називають також дугою Петрова.
Значний внесок у розвиток дугового зварювання зробили винахідники Патон Є. О. та М. М. Бенардос. Виключне значення для розвитку електрозварювання мають розробки, здійснені в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона, який був створений у 1934 році в Києві