Севано-Разданський каскад

Канакерська ГЕС

Створення каскаду почалось 1923 року з початком будівництва малої Єреванської ГЕС на Арташатському каналі. 1932 року там же було збудовано Єреванську ГЕС-2. 1931 року була складена схема використання вод озера Севан, що мала на меті поступове зниження рівня озера на 50 м; при цьому площа озера значно зменшувалась, що дозволило б використовувати для потреб іригації (з виробленням електроенергії) значні обсяги води, що випаровуються з поверхні озера. Проект було прийнято до реалізації — почалось будівництво іригаційних систем, а також Канакерської ГЕС на Раздані, яку було запущено 1936 року.

З 1933 через заглиблене русло Раздана почався поступовий спуск озера. 1940 року було розпочато будівництво головної ГЕС каскаду — Севанської, призупинене на час війни. Севанська ГЕС була запущена 1949 року, Гюмушська (найпотужніша ГЕС каскаду), Арзнінська ГЕС — 1953, Єреванська ГЕС-3 — 1955, Атарбекянська ГЕС — 1959, Єреванська ГЕС-1 — 1962 року; також, у 1960-их роках планувалось будівництво ще трьох ГЕС (Верхньо-Аргавандської, Нижньо-Аргавандської та Норагавітської), однак їх збудовано не було[1].

Однак, зниження рівня озера (за одночасного його забруднення) призвело до виникнення низки екологічних проблем, в результаті чого 1958 року було прийнято рішення відмовитись від форсованого спуску озера. Скидання з озера було значно знижено та прив'язано до потреб іригації, в результаті чого вироблення електроенергії на ГЕС Севано-Разданського каскаду істотно знизилось. Для поповнення запасів води в озері 1961 року було прийнято рішення про будівництво тунелю для перекидання частини стоку річки Арпа в Севан. Будівництво тунелю довжиною 48,3 км було завершено 1981 року, після чого було розпочато будівництво тунелю Воротан-Арпа довжиною 21,7 км, завершене 2003 року. Після запуску тунелю рівень озера почав поступово зростати.

Конструктивно всі ГЕС каскаду побудовані за дериваційною схемою, переважно з безнапорною деривацією, представленою як каналами, так і тунелями. Будівлі Севанської та Арзнінської ГЕС розміщені під землею. Статус Єреванської ГЕС-II не з'ясовано, решта 7 ГЕС перебувають у працездатному стані. Обладнання ГЕС каскаду морально застаріло й фізично зношене, у зв'язку з чим проводиться його поступова реконструкція (зокрема, на Гюмушській, Канакенській та Єреванській ГЕС-I).

В деяких джерелах має назву Озерної ГЕС. Головна станція каскаду, що забезпечує водозабір з озера Севан. Проектна потужність ГЕС — 34,2 МВт, фактична — 24 МВт. Будівництво було розпочато 1940 року, однак із початком Великої Вітчизняної війни було законсервовано й відновлення після її завершення. Має підземну будівлю ГЕС, гребель, водосховищ і басейнів регулювання не має.

У низці джерел має назву Разданська ГЕС. Є другим ступенем каскаду. Перший гідроагрегат запущено 1959 року, таким чином ця ГЕС є однією з наймолодших у каскаді. Є класичною дериваційною ГЕС без гребель, водосховищ і басейнів регулювання.

Іноді називається Аргельською ГЕС. Є третім ступенем каскаду. Найпотужніша ГЕС каскаду й Вірменії. Має стратегічне значення для вірменської енергосистеми, здійснюючи регулювання частоти в енергосистемі, а також зняття піків навантажень. Окрім того, ГЕС забезпечує пряме енергопостачання власних потреб Вірменської АЕС, підвищуючи її надійність. Перший агрегат було запущено 1953 року. У травні 1995 року поблизу станції стався зсув, що спричинив затоплення будівлі ГЕС, що призвело до необхідності проведення тривалих і коштовних відновлювальних робіт.

Інколи має назву Арзнійська ГЕС. Є четвертим ступенем каскаду. Перший гідроагрегат було запущено 1956 року. Є дериваційною ГЕС із головним водосховищем і підземною будівлею ГЕС.

Має ім'я Йосипа Тер-Аствацатряна, є п'ятим ступенем каскаду. Одна з найстаріших гідроелектростанцій у Вірменії — перший гідроагрегат запущено 1936 року. Розташована в межах міста Єреван. Має стратегічне значення, забезпечуючи водою столицю, а також здійснюючи роботу в піковій частині графіку роботи енергосистеми. Конструктивно є дериваційною ГЕС із головним вузлом, басейном добового регулювання й наземною будівлею ГЕС.

На момент будівництва (й до 1970-их років як мінімум) мала назву Єреванська ГЕС № 3 чи просто Єреванська ГЕС. Назву Єреванська ГЕС № 1 мала ГЕС, введена в експлуатацію 1926 року; у подальшому назва цієї ГЕС була змінена на Єреванську ГЕС-III. Гідроелектростанція розташована в центральній частині міста Єреван, має стратегічне значення, забезпечуючи енергопостачання центра міста, включаючи урядові будівлі й метрополітен. Остання за часом запуску ГЕС Севано-Разданського каскаду (запущена 1962 року), є його п'ятим ступенем. Конструктивно є дериваційною гідроелектростанцією з головним водосховищем, напорною тунельною деривацією та наземною будівлею ГЕС.

У низці джерел — Єреванська ГЕС № 2. Введена в експлуатацію 1932 року. Мала ГЕС дериваційного типу на Арташатському іригаційному каналі. В будівлі ГЕС встановлено 1 гідроагрегат, що працює на напорі 19 м.

Розташована на Арташатському іригаційному каналі в межах міста Єреван. Конструктивно є дериваційною гідроелектростанцією з наземною будівлею ГЕС.

Існувала також ще одна Єреванська ГЕС, перша за часом запуску ГЕС Севано-Разданського каскаду та найстаріша ГЕС Вірменії — будівництво почалось 1923 року, перша черга запущена в травні 1926 року, друга — 1929 року[4].