Севостьянчик Дмитро Олександрович

Вступив до Донецького військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому навчався протягом двох років.[1]

Згодом — вступ до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет ракетних військ та артилерії.[1]

З перших навчальних днів, склавши військову присягу, пройшовши курс молодого бійця і вже перебуваючи у статусі курсанта, Дмитро продемонстрував потенціал, згодом прийнявши обов'язки командира відділення навчальної групи факультету ракетних військ і артилерії.[1] Дмитро був відмінником навчання, його ім'я завжди фігурувало серед найкращих опановувачів професії, активно брав участь у конференціях, спортивних змаганнях.[1]

У червні 2014 року закінчив академію з відзнакою, здобувши кваліфікацію професіонала електромеханіки і офіцера військового управління тактичного рівня.[1] Із випуском отримав лейтенантські погони, а також одну з чотирьох золотих медалей, якими нагородили випускників академії 2014 року.[2] Відзнакою за сумлінну працю став також годинник від начальника Академії сухопутних військ Павла Ткачука, вручений 21 червня 2014 року в день випуску.[1]

22 червня 2014 року молоді офіцери-випускники відправились у заздалегідь визначені військові частини приймати посади. Дмитро був скерований до 55-ї окремої артилерійської бригади. Оскільки вишкіл був пройдений, Дмитро зайнявся ремонтом техніки.

Згодом офіцер разом з бойовими товаришами був направлений у зону бойових дій, де був призначений командиром взводу батареї звукометричної розвідки 41-го дивізіону артилерійської розвідки.[3]

Останнім місцем дислокації батареї був блокпост 39-06 поблизу с. Многопілля Донецької області.[3] Кінець серпня став новим етапом українсько-російської війни — зі сторони кордону поступово насувалися російські танки, а до Дня Незалежності України військовиків оточив противник.

За повідомленням очевидця, вранці 29 серпня Дмитро на військовій техніці рухався в колоні так званим «гуманітарним коридором», який піддався нещадному обстрілу противника, та зазнав осколкового поранення, несумісного з життям. Загинув разом з бойовим побратимом — Іваном Габчаком. Вантажівка ЗІЛ, у якій їхали в колоні лейтенанти Іван Габчак, Дмитро Севостьянчик і солдат Михайло Васін (за кермом), під обстрілами заглухла неподалік с. Новокатеринівка Старобешівського району. Васін помер в машині від поранень, Севостьянчик вистрибнув з машини. Габчак, з двома пробитими ногами, доповз до кукурудзяного поля.

Поховання Дмитра Севостьянчика відбулося 5 вересня на батьківщині.