Сенечів

Це — найвіддаленіший населений пункт громади розташований за 40 км від м. Долина у мальовничій гірській масцевості. Цінне самобутнім фольклором, стравами, високоврожайними площами ягід та грибів. Через село протікає річка Мізунка. Найвища гора в східному напрямку — Городище Велике (1370 м).

У селі беруть початок потоки Слов'янський, Жабинець та Обнога, ліві допливи Мізунки.

Початок поселення датується 1752 роком.

За переказами село дістало свою назву від перших поселенців. Це було семеро втікачів, які врятувалися від татарського нападу і знайшли безпечне місце на гірській полонині. Тобто — сім чіл (від слова «чоло»). На карті 1775 року село позначене як «Сіначоле».

У 1939 році в селі проживало 1310 мешканців (1270 українців, 30 поляків, 10 євреїв)[1].

За радянської влади в документах до 1989 року називали село Семичів.[2]

У 1831 році збудовано церкву Святого Архангела Михаїла, яка є пам'яткою архітектури[3].

У селі є декілька пам'ятних Хрестів.

Символічна могила «Борцям за волю України».

У 1971 році збудовано загальноосвітню школу та клуб, в 1972 році — будинок для вчителів, у 2001 році — адмінбудинок сільської ради.

• Суслинець Дмитро — «Буйтур» (03.12.1905-07.11.1946). Народився в с. Верхня Рожанка Сколівського району Львівської області. Служив у польській армії. Брав участь у боях Карпатської Січі у 1939 р. Активно працював над створенням відділів Української народної самооборони на Сколівщині. Керував операцією відділу УНС по розгрому німецького штрафного табору для української молоді в м. Святослав 18 серпня 1943 р. В 1944 р. восени призначений командиром сотні ім. Хмельницького куреня «Бойки» в ТВ-24 «Маківка». Загинув у бою в с. Сенечів[4].