Сенкевичівка

Вокзал — одна з найстаріших будівель Сенкевичівки (збудована приблизно у 1930-х роках)

Сенкевичівка була заснована у 1923 p. Поселення виникло на місці старішої «колонії» Будки Губинські після побудови станції на новозведеній залізниці між Луцьком та Львовом, навколо якої зосередились склади сільгосппродукції та купців.

Будівля млина у Сенкевичівці (30-ті роки ХХ ст.)

Село Будки Губинські має більш давню історію: воно було засноване наприкінці 18-го століття, коли місцевий землевласник Сенкевич розпродав свої землі колоністам (чехам, полякам та німцям), які і заснували колонію. За переказами, назва Будки Губинські походить від того, що перші переселенці будували для себе тимчасові житла («будки») у затишному низинному місці (теперішня вулиця Будки).

У період перебування у складі Польщі (1924—1939 рр.) село розвивалося як центр торгівлі та дрібної промисловості. Біля станції почали оселятися купці, які скуповували сільськогосподарську продукцію і відправляли її залізницею до Варшави, Кракова, Лодзі та інших міст. Тут відбувалися щотижневі ярмарки, а селяни з навколишніх сіл приходили найматися на роботу на млин і два цегельні заводи. З тих часів у Сенкевичівці залишилося небагато пам'яток чи споруд. Окремої уваги заслуговує будівля залізничного вокзалу, зведена за типовим для того часу планом (схожі споруди і в інших станціях на залізниці Львів-Луцьк, зокрема у Звинячах та Мар'янівці), окрім однієї деталі — другий поверх будинку є житловим.

Будинок чеської сім'ї у Сенкевичівці (приблизно 20-ті-30-ті роки XX ст.)

Ще одним свідком того періоду історії селища є чотириповерхова будівля млина поблизу центрального скверу (станом на 2017 рік ця будівля є технічною спорудою школи-інтернату). Також у Сенкевичівці був зведений костел, однак у 1943 році він був спалений у ході українсько-польського конфлікту.

У 1929 р. на Сенкевичівку поширені правила міської забудови.[2]

У Сенкевичівці довоєнного періоду окрім українців проживали численні общини інших національностей (поляки, чехи, євреї). Зокрема, у 1943 році у селі народився відомий чеський фотограф Богдан Голомічек[3]. Більшість чехів повернулися на батьківщину наприкінці 1940-х років. На вулиці Гагаріна зберігся будинок чеської сім'ї (у радянські часи він став приміщенням для адміністрації Сенкевичівської пересувної механізованої колони, станом на 2017 рік — у закинутому стані у приватній власності).

Пам'ятний знак на місці розстрілу близько 800 євреїв у Сенкевичівці у червні 1942 року.

19 вересня 1939 року у Сенкевичівку вступили війська Червоної армії СРСР у ході «операції з возз'єднання українців Західної України і УРСР». З першим приходом радянської влади проти мешканців селища почалися репресії — арешти і депортація у Сибір. До 1959 року селище було центром Сенкевичівського району.

Сенкевичівка була окупована нацистськими військами 25 червня 1941 року буквально за кілька днів після нападу Німеччини на Радянський Союз. У червні 1942 року на південно-східній околиці села було розстріляно близько 800 євреїв — мешканців як Сенкевичівки, так і навколишніх сіл. Зараз на місці, де сталася ця жахлива трагедія, знаходиться пам'ятний знак. На роботи в Німеччину як «остарбайтери» були вивезені кілька десятків молодих людей з селища.

Пам'ятник Невідомому солдату у Сенкевичівці.

У 1942—1943 роках значна кількість мешканців Сенкевичівки приєдналася до українського визвольного руху, який боровся проти німецьких окупантів, а згодом і проти Червоної армії та репресивних органів НКВД. У Сенкевичівці воєнного періоду був розміщений гарнізон нацистів та «пастерунок» польських поліцаїв. За переказами мешканців, навколишні ліси і менші села були під контролем загонів УПА, проти яких нацисти використовували навіть авіацію. Через значну присутність озброєних сил Сенкевичівку оминули серйозні зіткнення у ході українсько-польського конфлікту 1943—1944 років, на відміну від кількох менших сусідніх поселень (наприклад, знищене поляками село Красний Сад).

1 квітня 1944 року Червона армія вдруге вступила у Сенкевичівку. У боях 1944 року у Сенкевичівському районі загинули 575 солдатів та офіцерів, останки яких у 1959 році перепоховали у братській могилі, на якій встановили Пам'ятник невідомому солдату.

Будівля райкому партії у Сенкевичівці (50-ті роки XX ст.)

У 1949 році було створено артіль імені Леніна, проте вона проіснувала недовго. До адміністративної реформи 1959 року селище було центром Сенкевичівського району. У селищі було зведено будівлю районного комітету КПРС (зараз — гуртожиток Сенкевичівської школи-інтернату).

Радянські часи

У радянські часи у Сенкевичівці були збудовані та діяли такі підприємства, як асфальтно-бетонний завод, плодоконсервний завод, заготівельна контора, хлібозавод, сільгоспхімія, пересувна механізована колона. У 60-х роках була зведена школа (наразі — Сенкевичівська школа-інтернат), наприкінці 70-х років побудована Сенкевичівська загальноосвітня школа.

Мешканці села брали участь у історичних подіях того часу: війні у Афганістані 1979—1989 років, ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року.

Меморіальна дошка Віктору Пшенюку у Сенкевичівці.

Виходець із Сенкевичівки Віктор Пшенюк загинув у ході бойових дій радянського військового контингенту в Анголі у 1985 році. На його честь на стіні школи у Сенкевичівці встановлений меморіальний знак, а його іменем названа одна з вулиць.

Сенкевичівка у складі незалежної України

Мешканці Сенкевичівки дуже підтримували набуття Україною незалежності у 1991 році. Відразу після проголошення незалежності було демонтовано пам'ятник Леніну у центра селища. На початку 2000-х радянські назви вулиць (Жовтнева, 50-річчя Жовтня, Першотравнева, Будьонного) були замінені на українські (Шевченка, Франка, Буковського).

Церква у Сенкевичівці (збудована у 1993 р., фото — 2017 року).

З головних подій: відкриття храму Св. Юрія (1993), газифікація селища (2001—2003).

Капличка у Сенкевичівці на місці дерева, на зрубі якого проявився хрест.

У 2011 році на території скверу у центрі селища на зрубі дерева проявився знак у вигляді хреста, що багатьма мешканцями було розцінено як «диво»[4]. Станом на 2017 рік у центральному сквері селища завершується спорудження каплички на пам'ять про цю подію.

У Сенкевичівці жив і працював вчителем музики місцевої школи-інтернату самодіяльний композитор, поет, художник Микола Олександрович Буковський, на честь якого була названа одна із вулиць селища