Середземноморський геосинклінальний пояс

Середземноморський геосинклінальний пояс (Альпійський геосинклінальний пояс), одна з найбільших рухомих областей земної кори, що розділяє Східно-Європейську, Сибірську, Китайсько-Корейську і Південно-Китайську платформи з одного боку і Африкано-Аравійську і Індостанську плити — з іншого.

Складчасті пояси на мапі світу
Тектонічна мапа альпійських структур в країнах Близького Сходу та Південної Європи, які належать до західної частини Альпійського пояса.
Тектонічна мапа альпійських структур.

Загальний опис

Середземноморський геосинклінальний пояс тягнеться через всю Євразію від Гібралтарської протоки на заході, включаючи велику частину Західної і Південної Європи, Середземне море, Північну Африку (Марокко, Алжир, Туніс, Південно-Західну Азію і Індонезійський архіпелаг, де Середземноморський геосинклінальний пояс зчленовується з Тихоокеанським геосинклінальним поясом.

Середземноморський геосинклінальний пояс складається з байкальських, каледонських, герцинських, кіммерійських і альпійських геосинклінальних складчастих систем. До Середземноморського геосинклінального поясу відносяться: герцинська (варісцийська) складчаста область Західної і Центральної Європи, Альпійська геосинклінальна область і Індонезійська складчаста область. На місці Середземноморського геосинклінального поясу в палеозойський і мезозойський час був океан Тетіс.

Орієнтовна протяжність орогенної системи.

Протяжність — 16 тис. км. Складається з байкальських, каледонських, герцинських, кіммерійських і альпійських геосинклінальних складчастих систем. В Україні охоплює Карпатські гори та Кримські гори, Переддобруджинський прогин, Азово-Чорноморську геосинклінальну систему.

Корисні копалини

Передові і міжгірські прогини відрізняються нафтогазоносністю, відомі родовища руд чорних і кольорових металів.

Див. також

Джерела

    Література

    • Геоморфологія: терміни й поняття (коментар): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Тетяна Сергіївна Павловська; за ред. проф. І. П. Ковальчука. — Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2009. — 284 с.

    Посилання

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.