Сержіо Клаудіо дос Сантос

У дорослому футболі дебютував 1992 року виступами за команду клубу «Ітаперуна», в якій провів один сезон. Протягом першої половини 1994 року виступав за «Баїю», де став чемпіоном однойменного штату[1].

В липні 1994 року став гравцкм «Фламенго», але вже через півроку перебрався в «Крузейру», з яким зайняв третє місце в чемпіонаті Бразилії.

В березні 1998 року перейшов до «Сан-Паулу». У новому клубі 1998 року він здобув перемогу в Лізі Пауліста. 1999 року зайняв місце Денілсона, який відправився в іспанський «Бетіс». Того року він забив 9 голів у Лізі Пауліста[2] і став одним з найкращих гравців в таких важливих матчах як «Сан-Паулу» — «Палмейрас» (5:1), де він відзначився хет-триком та одним гольовим пасом[3].

Влітку 1999 року перейшов до італійського «Мілана», який придбав бразильця за 18 мільярдів лір[4]. У Серії А дебютував 12 вересня 1999 року у грі проти «Перуджі» (3:1)[5], а на європейській арені у матчі Ліги Чемпіонів проти «Галатасараю» (2:1) 21 вересня того ж року.

2003 року складі «россонері» Сержіньйо здобув перемогу в Лізі Чемпіонів у фінальному матчі на «Олд Траффорд» у Манчестері проти «Ювентуса», реалізувавши перший удар міланців в серії післяматчевих пенальті. Того ж року разом з командою завоював Кубок Італії, відзначившись двома з чотирьох забитих голів в ворота «Роми» у фінальному поєдинку[6], та Суперкубок УЄФА, де всю гру провів на лаві запасних.

У сезоні 2003-04 завоював Скудетто, рідко виходячи в основному складі міланської команди, але постійно на заміну. У наступному сезоні на початку був менш затребуваний в команді, але в другій частині чемпіонату став вирішальним гравцем, приносив величезну користь «Мілану» практично в кожному матчі. В 2005 році у віці 34 року він проводить один з найвдаліших сезонів в Італії на позиції лівого захисника[7], яка не є його рідною, але тим не менш, бразилець показує себе з найкращої сторони[8]. У тому ж році «Мілан» знову бере участь в фіналі Ліги Чемпіонів у Стамбулі проти «Ліверпуля», цього разу, програвши в серії післяматчевих пенальті, в якій удар Сержіньйо прийшовся в поперечину[9].

У травні 2007 Сержіньйо здобув свою другу перемогу в Лізі Чемпіонів, але в цьому розіграші взяв безпосередню участь лише в двох матчах: в матчі кваліфікації «Црвеною Звездою» та поєдинку плей-оф з мюнхенською «Баварією» 5 грудня 2006 року, після якого отримав грижу та подальшу операцію, що залишила бразильця поза футболом майже на весь сезон[10][11]. Після хірургічного втручання знову вийшов на поле в матчі проти «Емполі» (3:1) 7 квітня 2007 у віці 36 років[12].

Через нові ушкодження, отримані в сезоні 2007-08, в лютому Сержіньйо відкликали зі списку заявлених на Лігу Чемпіонів, щоб включити замість ветерана іншого бразильця — молодого нападника Алешандре Пату[13][14]. 16 травня 2008 року, під час телепередачі «Segni Particolari» на Milan Channel, Сержіньйо і його співвітчизник Кафу повідомили про розставання з «Міланом»[15]. 18 травня він дограв останні хвилини в матчі проти «Удінезе» 4-1, який став 281-об грою бразильця в складі «россонері», і після фінального свистка, спілкуючись з журналістами він не приховував свого хвилювання[5]. Всього за міланський клуб футболіст провів 9 сезонів, після чого завершив професійну кар'єру футболіста.

23 вересня 1998 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Бразилії в товариському матчі проти збірної Югославії (1:1)[16].

У збірній Бразилії Сержіньйо завжди залишався в тіні Роберто Карлоса. Влітку 1999 року, у відсутності останнього, Сержіньйо був включений до заявки збірної на розіграш Кубка Америки у Парагваї, здобувши того року титул континентального чемпіона, а через місяць — на Кубок конфедерацій у Мексиці, де разом з командою здобув «срібло» і забив у фіналі господарям турніру, що став його єдиним у кар'єрі[17].

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 4 роки, провів у формі головної команди країни 10 матчів, забивши 1 гол[18].