Сечовипускання

Сечовипуска́ння — процес виведення сечі (через сечовий міхур) з організму людини й тварини[1].

Фонтан «Пісяючий хлопчик» у Брюсселі

Фізіологічні особливості сечовипускання

Сечовипускання — спинномозковий рефлекс, що регулюється вищими мозковими центрами.

Акт сечовиділення реалізується завдяки тому, що еферентні імпульси зі спінального центру по парасимпатичних нервових волокнах досягають сечового міхура і сечовипускного каналу, одночасно забезпечуючи скорочення гладких м'язів стінки сечового міхура і розслаблення двох сфінктерів — шийки сечового міхура і сечовипускного каналу.

Під час акту сечовипускання м'язи промежини і зовнішній сфінктер уретри розслабляються, детрузор скорочується і сеча виштовхується з уретри. Механізм довільного сечовипускання до кінця не з'ясований. Насамперед розслаблюються м'язи тазового дна. М'язи промежини і зовнішній сфінктер уретри можуть довільно скорочуватись, запобігаючи проходженню сечі по уретрі або перериваючи акт сечовипускання, якщо він почався.

Інтеграція рефлексу відбувається в крижових сегментах спинного мозку. У дорослої людини об'єм рідини в сечовому міхурі, що запускає цей рефлекс, становить близько 200…300 мл. Симпатичні нерви сечового міхура не беруть участі в акті сечовипускання, але ініціюють скорочення детрузора, що запобігає потраплянню сперми в сечовий міхур під час еякуляції. Поріг рефлексу сечовипускання, подібно до всіх рефлексів розтягу, залежить від реципрокної діяльності збуджувальних та гальмівних центрів у стовбурі головного мозку.

Частота сечовипускання у людини в нормі становить 3—4 рази на добу. Часте сечовипускання є наслідком споживання великої кількості рідини, а також запалення сечовивідних шляхів.

Див. також

Примітки
  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — Київ, 2005.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.