Силенко Лев Терентійович
Лев Терентійович Силе́нко (* 27 вересня 1921, с. Богоявленське (Ратьківка), нині с. Олександрівка, Кіровоградська обл. — 25 листопада 2008, Канада) — засновник Рідної Української Національної Віри (РУНВіри). Псевдонім — Лев Тигрович Орлигора.
Лев Терентійович Силенко | |
---|---|
| |
Духовний Учитель і Пророк РУН Віри | |
1964 — 25 листопада 2008 | |
Народився |
27 вересня 1921 Олександрійський район, Україна |
Помер |
25 листопада 2008 (87 років) |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Життєпис
Живий свідок Голодомору 1932—1933 і репресій сталінського режиму, жертвою яких був його батько, в'язень німецьких концтаборів, учасник боротьби за надання урядами західних країн права емігрувати полоненим українцям в США, один із організаторів українського життя в США та Канаді[джерело?].
Навчався у Кременчуцькому бібліотечному технікумі[1].
Перед 2-ю світовою війною працював кореспондентом багатотиражної газети, яка виходила на металургійному заводі ім. Сталіна в тодішньому Сталіно. Письменницький псевдонім — Лев Тигрович Орлигора.
З 1940 року проходив службу у Червоній Армії. Після початку радянсько-німецької війни Силенко восени 1941 року потрапив у німецький полон. У 1947 р. свідчив про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні на процесі в Парижі[джерело?]. Навчався у Гальденберзькому університеті (Німеччина)[джерело?].
Проповідувати РУНВіру почав з 1964 року[2], 1979 року дописав книгу «Мага Віра» — священну книгу РУНВіри.
У 1964 р. заснував часопис «Рідна Віра» у Вінніпезі, у 1966 р. — часопис «Самобутня Україна» в Чикаго.
У 1966 заснував і очолив організацію «Об'єднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри».
У 2006 році переніс інсульт. Кошти на лікування допомогли дістати друзі Силенка — родина Чумаченків (звідки походить і дружина Віктора Ющенка — Катерина Чумаченко)[джерело?].
12 травня 2008 року повернувся до України, але у вересні того ж року внаслідок несприятливих обставин був змушений виїхати за кордон.
Помер в листопаді 2008 року в Канаді.
Лев Силенко заповів поховати себе за трипільськими звичаями: щоби тіло кремували, частину праху розвіяли над однією з найвищих круч над Дніпром, а на тому місці побудували Храм Дажбожий. А іншу частину праху щоб поховати в рідному селі й на тому місці зробити могилу.
Вшанування пам'яті
Будинок в його рідному селі, де він народився і прожив дитинство, було перетворено на «Святиню Різдва Лева Силенка» — головний храм прихожан РУНВіри, а на стіні цього храму установили меморіальну дошку Леву Силенку.
Творчий доробок
Автор збірки «Люблю» (1958), книжок «Мага врата» (1969), «Мага віра» (1979).
- Окремі видання:
- Орлигора Л. Будні нашої епохи: Трилогія. — Лондон: Українська видавнича спілка, 1953—1954. –Т. 1, 2.
- Орлигора Л. До сонця України. — Нюрнберґ, 1946. — 24 с.
- Орлигора Л. Про большевицький фашизм. — Нюрнберґ, 1946. — 28 с.
- Орлигора Л. Проблеми демократії: Фраґменти з доповіді. — Авґсбурґ, 1946. — 26 с.
- Силенко Л. Мага Віра. РУНВ. — Велика Британія — США, 1979. –1428 с.
- Силенко Л. Мага врата. — Вінніпег: Оріяна, 1969. — 92 с.
Примітки
- Енциклопедія персоналій Кіровоградщини
- Рідна Віра в Україні. Архів оригіналу за 25 листопада 2011. Процитовано 6 вересня 2008.
Посилання
- Силенко Лев // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Самобутня Україна — Передача про РУНВіру
- Мага Віра (Аудіо-запис)
- Аудіо-записи проповідій Учителя Лева Силенко
- Аудіо-поема «Мага Врата»
- Документальний фільм "Розмова з Учителем та Пророком Рідної Української Національної Віри Левом Силенком
- Учитель Силенко, його родовід, життя і Віра в Дажбога
- Мага Віра
- Лев Силенко приятелював із батьком Катерини Ющенко («Газета по-українськи»)
- Маковицька Світлана Слово про засновника РУНВіри . Гортаючи біографію Лева Силенка // «Україна Молода»
- Твори Лева Силенка
- Сайт Рідної Української Національної Віри
- Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
- Славутич Яр. Українська література в Канаді: Вибрані дослідження, статті й рецензії. — Едмонтон: Славута, 1992. — С. 74-79.