Симптом

Симпто́м (від грец. σύμπτομα — ознака, нещастя, що трапляється[1]) — ознака, яка відрізняє хвору людину від здорової. Також визначають симптом як будь-яку відчутну зміну в організмі або його функціях, що виявляється на підставі скарг хворого (суб'єктивний симптом) або під час дослідження лікарем (об'єктивний симптом). Симптом може бути й об'єктивною клінічною ознакою[2], тобто чітко виявлятися не тільки самим пацієнтом, але й будь-якою іншою людиною, особливо лікарем, перед або під час фізичного огляду пацієнта. Тоді як деякі симптоми відчуває лише сам хворий, от як парестезії, і вони не є клінічними ознаками.

Розпізнавання хвороби базується на обстеженні хворого та виявленні симптомів. Діагностика внутрішніх хвороб базується на виявленні симптомів хвороб. Для їхнього виявлення і спостереження за лікуванням хворого існує спеціальний метод дослідження: складання документа — історії хвороби пацієнта. Розділ «Анамнез захворювання» (лат. anamnesis morbi) містить відомості про симптоми хвороби в динаміці їхньої появи і розвитку. Розпитуючи хворого, слід з'ясувати сім параметрів симптомів:

  1. Перша поява конкретного симптому, коли він змінився, коли були найтяжчі прояви його.
  2. Якості, риси обстежуваного симптому (потрібно якнайточніше описати всі якості цього симптому).
  3. Тяжкість (можлива самооцінка хворим за градацією від 1 до 10).
  4. Локалізація.
  5. Умови виникнення.
  6. Фактори, що полегшують або обтяжують симптом.
  7. Супутні явища, які супроводжують симптом.

Сукупність симптомів, які часто зустрічаються разом при деяких певних захворюваннях, називається синдромом (при спільному патогенезі) або симптоматикою. Наприклад, «грипоподібний синдром» (головний біль, розбитість, підвищення температури та ін.) при багатьох інфекційних хворобах, «депресивний синдром» при різних психічних і соматичних захворюваннях.

Об'єднання симптомів на основі їх зв'язку з етіологією чи патогенезом захворювання є клінічним вираженням діагнозу. Діагноз кожної хвороби базується на сукупності синдромів або на виявленні вирішальних ознак.

Для того, щоб визначити попередній діагноз, необхідно вивчити симптоматику ураження органів та систем організму і навчитися виділяти сукупність симптомів, які складаються у певний синдром, тобто пов'язані спільним походженням. Наука про симптоми називається симптоматологією. Надзвичайно важливо не тільки навчитися бачити окремі симптоми, а й добре знати їх походження, патогенез симптомів — семіотику. Розпитуючи і фізикально обстежуючи хворого, лікар здійснює процес клінічного мислення — аналізу семіотики виявлених симптомів, об'єднання їх у певні синдроми, на основі сукупності синдромів визначає хворобу.

Багато важливих у клінічній медицині симптомів названі іменами науковців, які їх описали (зокрема симптоми Копліка, Кіарі, Мюссе, Гатчінсона тощо).

Види

За способом і доступністю виявлення симптоми поділяють на об'єктивні та суб'єктивні, явні та приховані. За термінами появи і виявлення — на ранні та пізні, а за діагностичним значенням — на неспецифічні, специфічні та патогномонічні. Специфічні — притаманні певному захворюванню, неспецифічні — супроводжують цілий ряд хвороб.

Специфічність симптомів залежить від кількості захворювань, при яких його виявляють. До патогномонічних відносять такі, що виявляються тільки при одному захворюванні (наприклад симптом Копліка при кору, правцева діагностична тріада при правцеві, тофуси при подагрі тощо).

При описі психічних розладів, особливо шизофренії, симптоми можна розділити на позитивні та негативні[3]. Позитивними симптомами є ті, які присутні в розладі, але звичайно не відчуваються більшістю осіб. Вони відображають надмірність або спотворення нормальних функцій (тобто досвід та поведінку, які характерні для нормального функціонування людини). Зокрема, це галюцинації, марення та химерне поведінка. Негативними симптомами є такі функції, що зазвичай виявляються у здорових осіб, але зменшуються або відсутні у постраждалих. Отже, це те, що зникло з нормального способу функціонування людини. Прикладами є соціальний відхід, апатія, нездатність відчувати задоволення і недоліки в контролі уваги.

Див. також

Примітки
  1. Sumptoma, Henry George Liddell, Robert Scott, ''A Greek-English Lexicon'', at Pursues. Perseus.tufts.edu. Процитовано 17 грудня 2011.
  2. "Definition: 'Sign'". Stedman's Medical Dictionary. Lippincott Williams & Wilkins via Medilexicon International Ltd.'s website, medilexicon.org. Retrieved 12 December 2013. (англ.)
  3. Mental Health: a Report from the Surgeon General. Surgeongeneral.gov. Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 17 грудня 2011.

Джерела
  • ПРОПЕДЕВТИКА ВНУТРІШНЬОЇ МЕДИЦИНИ ДЛЯ СТОМАТОЛОГІВ (за ред. М. С. Расіна). Вінниця. «Нова Книга». 2013. — 206 с. ISBN 9669581575 (С.7-15)
  • Москаленко В. Ф., Сахарчук І. І., Дудка П. Ф., Тарченко І. П., Бодарецька О. І., Ільницький Р. І., Бондаренко Ю. М. Пропедевтика внутрішніх хвороб // За ред. В. Ф. Москаленка, І. І. Сахарчук. — К.: Книга плюс, 2007. — 632 с.
  • Ковальова О. М., Сафаргаліна-Корнілова Н. А. Пропедевтика внутрішньої медицини (Підручник). — Медицина, 2010. — 720 с. ISBN 978-617-505-094-1
  • Пропедевтика внутрішньої медицини: підручник (ІІІ—ІV р. а.) / Ю. І. Децик, О. Г. Яворський, Є. М. Нейко та ін. — 5-е видання — «Медицина», 2018. — 552 с. ISBN 978-617-505-676-9

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.