Синекдоха

Сине́кдоха (грец. συνεκδοχή — «співвідношення») — різновид метонімії, що базується на кількісному співставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо.

Як кидалась ти на списи, на луки
Пунійська Львице, яросте Ваала!
(Олег Ольжич).

Як прийом творення словесного образу синекдоха відома з античності. Наприклад, Квінтіліан виокремлював шість її видів. Належну увагу вивченню синекдохи приділяли в Києво-Могилянській академії: автор київської поетики «Lyra» дає їй таке визначення: «Синекдоха, або догадка — це розуміння однієї речі на основі іншої, між якими існує природний і суттєвий зв'язок»[1]. За М. Довгалевським, синекдоха — пізнання якоїсь речі, побудоване на здогадах; у «Hortus poёticus» він наводить вісім різновидів означеного художнього засобу.

Види синекдохи
  1. Частина замість цілого (лат. pars pro toto):

    «Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»
    (народна дума).

    «голова» для позначення особи.

  2. Ціле замість частини (лат. totum pro parte), наприклад, використання назви частини світу «Америка» у значенні ‘США’.
  3. Родова назва замість видової:

    Я б не лишила тебе в самотині,
    Країно моя!
    (Леся Українка).

    «країна» замість «Україна».

  4. Видова назва замість родової:

    Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, сини Коперніка
    (М. Рильський).

    «сини певних представників народу» у значенні ‘народ’.

  5. Однина замість множини:

    «І на оновленій землі
    Врага не буде, супостата.
    А буде син і буде мати» (Т. Шевченко)

    «враг», «син і мати» в значенні ‘вороги’, ‘сини та матері, тобто народ’.

  6. Множина замість однини.

М. Довгалевський також додає ще два різновиди синекдохи:

  1. Матеріал замість речі:

    Суремна мідь співає з-над Дністра
    (М. Бажан «Данило Галицький»)

    «мідь» у значенні ‘сурми’.

  2. Причина замість наслідку.

Найуживанішими є три види синекдохи: вживання частини замість цілого, однини замість множини та виду замість роду[2].

Див. також

Примітки
  1. Lyra variis praeceptorum chordis ad edendam civilem et paectricam vocem conformem voci in diserto clamantis sancti Ioannis Baptistae Apollinaeo pollice instructa anno quo Deus e superis verbum pax bona locutus (1696). — Рукопис зберігається в НБУ ім. В. І. Вернадського, відділ рукописів, шифр 501П / 1719. — 176 арк. — С. 116. ; Цит. за Шевченко-Савчинська Л. Мистецькі засоби і риторичні прийоми образотворення: давнє і сучасне // Шевченко-Савчинська Л. Етикетна латиномовна поезія в українській літературі XVI—XVIII ст.: дис. … к.ф.н. — К.: 2005
  2. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. — Київ: Либідь, 2001. — С. 218.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.