Сихеюань

Сихеюань (кит. 四合院) — традиційний китайський будинок. Си (四) перекладається як «чотири», тобто чотири будинки, хе (合) — поєднання, союз, юань (院) — двір. За принципом сихеюань будувалися не лише китайські будинки, але також монастирі, імператорські палаци, установи.

Сихеюань

Історія

Згідно з археологічними даними, перші будинки сихеюань з'явилися ще в епоху Західна Чжоу. В давнину увесь будинок сихеюань займала одна велика родина, що складається з декількох поколінь. Він символізував її багатство і процвітання. У сім'ях простіше кожна будівля в сихеюань складалося з однієї кімнати. У багатій родині в кожному будинку могло бути кілька кімнат. Це відбилося і в мові: слово 房子 фан-цзи означає як будинок, так і кімнату.

Конфуціанські норми чітко вказували, де повинен проживати той чи інший член родини. У великому будинку для сім'ї з декількох поколінь, в центральній частині головного будинку жив старший голова родини, в правій частині головного будинку (східній) — дружина господаря будинку, в лівій (західній) — наложниці. Східний флігель займав старший син та його дружини, західний флігель — молодший син зі своєю родиною. Якщо в родині був дорослий онук, то він жив в будинку навпроти головного (південному). Незаміжні дочки, яким правила пристойності забороняли спілкуватися зі сторонніми, жили в задньому будинку.

Після утворення КНР численні будинки сихеюань перетворилися на так звані («двір з великою скупченістю» 大杂院) або нетрі сихеюань (на кшталт радянських комуналок), в яких проживає декілька родин, по одній в кожній хаті-кімнаті. Для збільшення життєвого простору щільно забудовуються дворики. Серйозна проблема старих сихеюань полягає в тому, що як правило в них відсутні сучасні побутові зручності, в тому числі і туалети. Проте, жителі не поспішають покидати свої тісні житла. В таких будинках живуть протягом багатьох поколінь. Між сусідами встановлюються тісні, майже родинні стосунки.

На початку 1970-х років науковцями в пекінському хутуні Хоуінфан (后英房胡同) були виявлені руїни старовинного будинку сихеюань епохи Юань.

Коли почався бурхливий економічний ріст в Китаї в 1990-х роках, це призвело до ще більшої скупченості населення в районах традиційної забудови. У багатьох містах муніципальні власті ухвалили рішення щодо знесення старих кварталів та будівництва на їхньому місці сучасних багатоповерхових будинків.

За даними Програми ООН по населених пунктах на 2008 рік, в Пекіні налічувалося близько 400000 традиційних будинків сихеюань. Серед них близько 500 мають історичне і культурне значення. Більшість з них були побудовані в епоху Цін.

Деякі сихеюані натепер займають музеї і меморіальні будинки, зокрема ті, де жили письменник Лу Сінь, драматург й прозаїк Лао Ше, письменник і перший президент Китайської Академії наук Го Можо, китайський письменник, історик та громадський діяч Мао Дунь, китайський актор Пекінської опери Мей Ланьфан і багато інших.

Останнім часом китайські будинки, де дозволяє площа вільної землі, знову стали будувати в традиціях сихеюань. Втім з'явилися нові будівельні матеріали, забезпечені усі побутові зручності. В рамках програми екологічної модернізації такі будинки нерідко обладнують сонячними батареями.

Спорудження

Обов'язково будувався відповідно до принципів китайської геомантії (фен-шуй). Жоден елемент в ньому не був випадковим. Все мало свої значення в відповідністю з вченням про п'ять елементів, гармонізуючи навколишній простір і життя людини. Правильно побудований будинок сприяв успіху й довголіттю свого господаря і членів його родини.

Опис

План сихеюань

Будинки сихеюань Пекіна вважаються класичним зразком. В інших районах Китаю в залежності від кліматичних умов, доступного будівельного матеріалу, місцевих традицій існували свої типи будинків, як правило, варіації сихеюань.

У найпростішому варіанті сихеюань представляють собою чотирикутний двір, що орієнтовано боками світу, по периметру якого побудовано 4 одноповерхові будівлі із зверненими всередину вікнами. Залежно від розмірів родини та її добробуту існували численні варіації зі збереженням загальної структури.

У багатих будинках, палацах або монастирях могло бути декілька дворів, пов'язаних один з одним різноманітними проходами і переходами. Як правило, нові двори, якщо дозволяла вільна земля, пристроювалися із західного та східного боку. Двори в монастирях зазвичай були витягнуті по лінії північ-південь.

Зовнішні стіни традиційних китайських будинків мають маленькі вікна або не мають їх зовсім. Ззовні помітно лише стіни з ошатними воротами у двір. Вхід в сихеюань зазвичай розташовується в південно-східній стороні будівлі, що вважається сприятливим знаком. Він називається дамень (大门) — великі, або головні ворота. Інша їх назва чжаймень (宅门), тобто ворота в резиденцію. У палацах князів вони складалися з п'яти отворів, з яких відкривалися троє центральних. Часто перед головними воротами встановлювали фігури левів або їх подібність, що виконували функції охоронців.

Близько багатих будинків ставили спеціальні тумби, щоб було зручно сідати в сідло. Крім того, над дверима писали гарні побажання: ієрогліфи «довголіття», «щастя», «виконання бажань» і таке ін.

Головні ворота ведуть в невеликий квадратний дворик, який, в свою чергу, веде до вузького зовнішній двір вайюань (外院) . По центру північної стіни розташовуються ошатно прикрашені другі ворота ермень (二门), пройшовши через які можна потрапити ло внутрішнього двору нейюань (内院). У невеликих садибах зовнішній двір міг бути відсутнім, головні ворота відразу вели через невеликий дворик до внутрішнього двору.

За другими воротами знаходиться екран інбі (影壁) — дослівно «стіна відображень», або «стіна тіней». Він захищає житло від сторонніх поглядів й злих духів. Майже усі ворота та проходи влаштовані таким чином, що людина практично ніколи не бачить анфіладу приміщень, погляд постійно впирається в стіну або екран, весь час потрібно повертати. Завдяки цьому навіть на дуже невеликій території створюється ілюзія великого наповненого простору.

Навпроти входу, з північного боку садиби розташовується головний будинок чженфан (正房), призначений для проживання голови родини з дружиною і, якщо є, наложницями. Якщо сім'я була заможною, то головний будинок міг складатися з трьох, п'яти і навіть семи кімнат. В такому випадку, в центральній кімнаті, яка називалася тан'у (堂屋) або чжунтан (中堂), влаштовували вівтар для поклоніння предкам. Тут же збиралася уся родина, приймали почесних гостей. У невеликих будинках з двох сторін від головної зали зазвичай знаходяться спальня і кабінет.

Головний будинок зазвичай найбільший в садибі. Завдяки тому, що вікна головного будинку виходять на південь, він отримує найбільше тепла та світла. Особливо це важливо взимку.

У Пекіні з північного боку головного будинку могла бути прибудована ще одна кімната. Така прибудова називається лаоху вейба («хвіст тигра» 老虎 尾巴). Із західного і східного боків головного будинку часто пристроювалися флігелі, які називаються ерфан («кімнати-вуха» 耳房), оскільки нагадують вуха на голові людини. Іноді позаду, якщо дозволяли розміри ділянки, розбивали невеликий сад.

Будинки з західної та східної сторони називаються сянфан (флігелі 廂房). Вони отримують менше сонячного світла, ніж головний будинок. Тут жили молодші члени родини та інші родичі. До них також могли прилаштовуватися «кімнати-вуха».

Будинок з південного боку називається даоцзофан («кімната навпроти сидіння» 倒座房), в якому згідно з традицією, господар сидів з зверненим на південь обличчям. Оскільки вікна в ньому дивляться на північ, він отримує мінімальну кількість сонячного світла. Там приймали відвідувачів, їли, вчилися. Там само могли перебувати приміщення для слуг.

Позаду головної будівлі нерідко будували задній будинок хоучжаофан (后罩房). Як правило, він нижче головного будинку, але зустрічаються варіанти двоповерхових будівель. Там жили незаміжні доньки і служниці.

Будинки зазвичай з'єднуються галереями (廊 лан), які виконують не лише декоративні, але і утилітарні функції, захищаючи стіни будинку та його мешканців від сонця і дощу. У темний час доби в них запалювали лампи, які відкидали світло в сад. Між галереєю й стіною в кутах будинку часто влаштовували мініатюрні сади з камінням і бамбуком.

У садибі могли знаходитися інші флігелі, які називалися цюньфан (群房). Зазвичай вони будувалися з західного або східного боку сихеюань. Там розташовувалися кухні, а також жили слуги.

У дворах будинку сихеюань влаштовувалися невеликі сади. Самим ошатним був внутрішній двір перед головним будинком, де намагалися хоча б в мініатюрі відтворити всі необхідні елементи китайського саду: кам'яну гірку або окреме каміння химерної форми, водойму, карликові дерева, квіти. Часто ставили кам'яні басейни, в яких плавали золоті рибки. Якщо дозволяло простір, то всередині могли ще побудувати галереї, що розділяли простір. Сад всередині будинку-сихеюань перетворювався на вітальню або кілька кімнат просто неба, де всі члени родини збиралися разом у вільний час. А кімнати, в свою чергу, відкривалися назустріч саду, будучи його продовженням.

Значення

Структура сихеюань виконувала важливі захисні функції. Життя родини відбувалася всередині замкнутого простору, прихована від сторонніх очей. Північні і західні стіни, як правило, були глухими і вище, захищаючи будинок від холодних вітрів й пилових бур, особливо частих на півночі країни.

Загнуті догори карнизи відводили дощову воду від фундаменту, хоча вважалося, що вони, в першу чергу, не дають потрапити в будинок злим духам, відкидаючи їх подалі, немов по трампліну. Товсті криті черепицею дахи зберігали тепло взимку та забезпечували прохолоду влітку.

У різних провінціях Китаю сихеюань мали свої особливості. Так, в північно-західних провінціях (Ганьсу або Цінхай) стіни будували набагато вище, ніж у Пекіні, а будинки сильніше витягнуті по лінії північ-південь, щоб захистити житлові приміщення від холодних вітрів і пилових бур, що приходять з пустель на північному заході. У провінції Сичуань і південніше, навпаки, будинки сильніше витягнуті зі сходу на захід, щоб яскраве сонце не так сильно прогрівало двір. На північному сході Китаю, де багато землі і досить холодний клімат, внутрішні двори великі, щоб отримати більше сонячного світла.

Багато будинків сихеюань знаходяться в центральних історичних районах міста. Це дозволяє легко відкрити свою власну справу і отримати дохід. Часто такі садиби переробляють під готелі та ресторани, або просто здають кімнати в оренду.

Вартість

Сихеюань на ринку нерухомості коштують дуже дорого. Ціни починаються приблизно від 7.000 юанів за 1 м2. У районах Дунчен і Сичен ціни починаються від 40.000 юанів за квадратний метр, а в Шичахай можуть досягати 100.000-150.000 юанів за квадратний метр. Так, наприклад, в 2005 році сихеюань площею 2000 метрів в Шичахай було продано за 6 млн доларів.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.