Скандинавські гори

Скандина́вські го́ри (норв. Den skandinaviske fjellkjede, швед. Skanderna, фін. Skandit) — гірський масив, що перетинає Скандинавський півострів, протяжністю близько 1 700 км, а шириною — до 320 км. Західні схили гір круто уриваються у Північне і Норвезьке моря, формуючи норвезькі фйорди, які зникають в напрямку на північний схід до кордону з Фінляндією. На півночі гори є кордоном між Норвегією, Швецією і Фінляндією, але тут вони невисокі.

Скандинавські гори
Країна Норвегія, Швеція, Фінляндія
Довжина 1700[1] км, у північно-східному керунку
Ширина 320[1] км
Найвища точка Гальхепігген[2][3]
 - розташування 61°38′11″ пн. ш. 08°18′45″ сх. д., поблизу містечка Лом, Опплан, Норвегія
 - висота 2469 м
Скандинавські гори
Скандинавські гори
 Скандинавські гори у Вікісховищі

Висота гір порівняно невелика. Найвища точка — гора Гальхепігген (норв. Galdhøpiggen) — має висоту 2 469 м і розташована в південній частині Норвегії. Найвища точка на території Швеції — гора Кебнекайсе (швед. Kebnekaise), 2 111 м. Рельєф згладжений діяльністю давніх льодовиків. Сучасні льодовики Скандинавських гір є найпотужнішими в материковій Європі.

Поєднання північного розташування та вологості від Північної Атлантики спричинило утворення крижаних полів і льодовиків, що разом з крутими схилами гір створюють захопливі та драматичні краєвиди.

Льодовики

Рельєф Скандинавських гір значною мірою згладжений діяльністю стародавніх льодовиків. У сучасному рельєфотворенні провідну роль відіграє водна ерозія, а у верхньому (нівальному) поясі гір — також діяльність снігу і льоду. Характерні найбільші на материковій Європі сучасні льодовики переважно скандинавського (щитоподібного) типу. Загалом у Скандинавських горах понад 2 400 льодовиків загальною площею 3 050 км².

Основні райони заледеніння: Юстедальсбре, Ютунхеймен, Свартісен (Норвегія), Сарек і Кебнекайсе (Швеція).

Геологічна будова

Скандинавська гірська система сполучена з горами Шотландії, Ірландії і горами східної частини Північної Америки. Геологи вважають, що всі вони сформували єдиний ряд до розриву давнього суперконтиненту Пангея. Ці гори — залишки каледонських гір, багато геологів вважають, що це найбільший гірський масив у геологічній історії.

Річки та озера

У Скандинавських горах розташовано безліч озер, більшість з яких має льодовикове походження. Річок також дуже багато. Річки, що беруть початок на західних схилах гір, повноводні, але короткі, часто мають пороги і водоспади. Річки, що беруть початок на східних схилах гір, набагато довші. Завдяки своїй повноводності та великим перепадам висот річки мають значний гідроенергетичний потенціал. Загальний запас гідроенергергіі річок Скандинавського півострова становить 230 млрд кВт⋅год на рік. Майже половина цього потенціалу вже використовується гідроелектростанціями Швеції і Норвегії. Найбільші річки Норвегії — Гломма (611 км), Тана (360 км) і Альта (200 км), Швеції — Турнеельвен (510 км), Умеельвен (467 км), Онгерманельвен (460 км), Каліксельвен (450 км), Лулеельвен (450 км), Індальсельвен (420 км), Шеллефтеельвен (410 км), Онгерманельвен (460 км), Далельвен (240 км).

Фауна і флора

Схили гір покриті тайговими лісами та чагарниками, а також гірською тундрою і луками, трапляються також торф'яники. Хвойні ліси, одне з головних багатств Скандинавських гір, піднімаються до висоти 900 м на півдні і до 400—500 м на півночі.

Серед тварин поширені олень, лось, вівцебик та інші.

Корисні копалини

Наявні родовища руд заліза, міді, титану, піриту. Скандинавські гори мають також великі запаси будівельного каменю (граніту різних кольорів, мармуру і сланцю)

Ліси Скандинавських гір використовують у господарських потребах скандинавських країн, передусім Швеції[4].

Туризм

Заповідні території

У Скандинавських горах створено багато національних парків, зокрема:

  • у Швеції:
  • у Норвегії:
    • Бергефьелль;

Окрім того, є численні заповідники.

Лижний спорт

У горах Скандинавії природний сніговий покрив зберігається з листопада до квітня, тому лижні курорти цих країв дуже популярні серед європейських туристів. Найвідоміші лижні курорти: у Швеції — Оре, Селен, Ідре, у Норвегії — Хемседал, Трюсіл, Квітфьоль, Хафьоль, Гейло, у Фінляндії — Хімос, Тахко, Вуокатті, Колі, Леві, Рука, Юлляс.

Див. також

Примітки
  1. Lindström, Maurits. «fjällkedjan» (Swedish). Nationalencyklopedin. http://www.ne.se/fjällkedjan. Процитовано 18 July 2010.
  2. Велика норвезька енциклопедія. Galdhøpiggen (Norwegian). Процитовано 24 жовтня 2015.
  3. «Galdhøpiggen» (Swedish). Nationalencyklopedin. http://www.ne.se/galdhöpiggen. Процитовано 18 July 2010.
  4. А. В. Кий. З досвіду лісозаготівель Швеції // Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. — Львів: НЛТУ України. — 2006. — Вип. 16.7.

Література
  • Скандинавські гори // УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія
  • Скандинавські гори // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  • Скандинавские горы // Словарь современных географических названий. — Екатеринбург: У-Фактория. Под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. 2006.
  • Скандинавские горы // География. Современная иллюстрированная энциклопедия. — М.: Росмэн. Под редакцией проф. А. П. Горкина. 2006.
  • «Зарубежная Европа. Общий обзор. Северная Европа» (серия «Страны и народы» в 20 томах), Москва, «Мысль», 1981, стр. 91, 144—145 (рос.)
  • Большой атлас мира, издание четвёртое, The Reader's Digest World Atlas, 2007, ISBN 978-5-89355-169-3, стр. 152-153, 154-155 (рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.