Скоркін Костянтин Юрійович

Костянтин Юрійович Скоркін
Костянтин Скоркін
Народився 15 листопада 1978(1978-11-15) (43 роки)
Луганськ, УРСР
Діяльність науковець, письменник
Alma mater Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
Мова творів російська

Скоркін Костянтин Юрійович (нар. 15 листопада 1978(19781115), Луганськ) — російський публіцист, письменник та громадський діяч українського походження. У минулому заступник голови правління Літературного угруповання «СТАН».

У 2014 році переїхав до Москви. Зараз працює у російському підрозділі американського think-tank «Центру Карнегі», сфера наукових інтересів — «дослідження політичного життя в Донбасі».[1]

Біографія

Народився у Луганську. У 2001 закінчив історичний факультет Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Деякий час працював викладачем. З 2004 — працює у галузі журналістики. Був репортером, політичним оглядачем, редактором.

З 2008 по 2010 Костянтин Скоркін вів щотижневу колонку «Своевременные мысли»[2]. Тематика дописів — перебіг політичного життя та соціокультурних процесів в Україні та на пострадянському просторі. За політичними переконаннями— ліберал, прибічник відкритого суспільства.

З 2011 по 2015 — колумніст та постійний автор «Українського тижня»[3].

У 2014 стажувався у Інституті гуманітарних наук (Відень).

У 2014—2016 автор європейського часопису Eurozine[4]. Тематика дописів — гуманітарні аспекти війни на Донбасі.

З 2018 — дослідник think-tank Carnegie Center Moscow.

Творчість

З 2001 — учасник Літературного угруповання «СТАН», учасник колективних збірок та публічних виступів цього творчого об'єднання. З 2007 — заступник голови правління Літературного угруповання СТАН з ідеологічної роботи.

Автор декількох повістей та оповідань, що друкувались у періодиці та антологіях. Головний мотив творчості — спроба описання життєвого досвіду та світогляду покоління «нульових років».

Автор численних статей культурологічного спрямування, автор або співавтор усіх маніфестів СТАНу[5].

З 2009 — автор постійної рубрики літературних рецензій «Книги иКС» порталу новин культури «Тиск світла»[6].

У 2011 виступив, як автор ідеї та співупорядник першої в Україні антології соціальної поезії «Уроки шкідництва, діверсій та шпигунства», до якої увійшли тексти Сергія Жадана, Андрія Родіонова, Олени Заславської, Ярослава Мінкіна, Олександра Сігіди та Люби Якимчук.[7]

Громадська діяльність

Костянтин Скоркін був організатором акцій, спрямованих на популяризацію історії Луганщини, збереження пам'яті про видатних земляків: у 2007—2008 був координатором проекту «Великий луганчанин»[8], в 2010 ініціював проект «Культурний герой Луганська»[9].

У жовтні 2012 співорганізатор Першого молодіжного Форуму розмаїття у Луганську, присвяченного захисту громадянських прав меншин, експерт підсумкового Форуму розмаїття у Києві[10].

У 2012-2013 Костянтин Скоркін був головним аналітиком проекту «Культурна карта Луганська», спрямованого на виявлення перспективних шляхів культурного розвитку міста, автор тексту підсумкової публікації проекту (реалізація — ЛГ СТАН та Центр культурного менеджменту за підтримки Європейського культурного фонду).[11]. Головними завданнями своєї праці автор вважає подолання стереотипів навколо рідного міста та пошук нової ідентичності для Луганська у пострадянський час.[12]

24-25 квітня 2014 брав участь у конгресі інтелігенції «Україна-Росія: діалог»[13] у Києві, який організував Михайло Ходорковський.

15-19 травня 2014 Костянтин Скоркін брав участь у міжнародній конференції Ukraine: Thinking Together[14]. У своєму виступі Скоркін наголосив на завершенні пострадянського періоду розвитку українського соціуму та небезпеку суспільної варваризації, що загрожує паросткам цінностей європейської культури.[15]

У 2016 Костянтин Скоркін брав участь у якостi консультанта при створенні віртуального музею Luhansk Art and Facts — проекті присвяченому історії культурного та громадського життя Луганська у 2004—2014.[16]

Політична діяльність

У 2012 Костянтин Скоркін балотувався на виборах до Верховної Ради України у багатомандатному окрузі за списком політичної партії «Україна Майбутнього» (№ 24 у списку).[17]

Бібліографія
  • «Рассказы про Арину Родионовну» \\ Антологія сучасної новелістики та лірики України. Канів, 2002.
  • Повість «Городская сага»\\ Міжнародний журнал «Склянка часу\Zeitglas», Україна — Німеччина, 2003, № 27-28, с.44-61.
  • Оповідання «Как совершить культурную революцию в провинции. Наглядное пособие»\\Літературно-філософський сайт «Топос», Москва, 2005,[18].
  • Оповідання різних років \\ збірка «Переворот», Луганськ, 2007.
  • Уроки шкідництва, диверсій та шпигунства. Антологія соціальної поезії. Луганськ, 2011. (автор ідеї, упорядник та автор післямови)
  • Культурна карта Луганщини \ The Cultural Map of Luhansk. Луганськ, 2013.
  • Исторический центр на Культурной карте Луганска\\Памятники Луганска как они есть. Луганськ, 2013

Примітки
  1. Константин Скоркин // Московский Центр Карнеги (рос.)
  2. Реальна газета
  3. Український тиждень
  4. Eurozine. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 7 вересня 2016.
  5. СТАН: июльские тезисы
  6. «Книги иКС»
  7. Український тиждень «Поезія небайдужості»
  8. «Великий луганчанин»
  9. «Культурний герой Луганска»
  10. Особливі виборці
  11. Культурна карта Луганська — довгоочікувані результати
  12. Інтерв'ю лідерів СТАНу про Культурну карту Луганська[недоступне посилання з липня 2019]
  13. «Україна — Росія: діалог»
  14. Thinking Together" — an international conference in Kyiv[недоступне посилання з липня 2019]
  15. Як Майдан нарешті розвалив УРСР
  17. Центральна виборча комісія[недоступне посилання з липня 2019]
  18. «Как совершить культурную революцию в провинции. Наглядное пособие»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.