Скочак

Село Скочак знаходиться за 3 км від правого берега річки Сліпорід, на відстані до 2-х км розташовані села Сотницьке, Почаївка і Тополеве. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою.

Село Скочак має давнішню історію. Ще в 1727 році козаки Василь і Дмитро Пригодяченки продали Пирятинському сотнику Григорію Корнієвичу «свой хутор половинную часть з хатою, луку з осинником и лозою, найдуючихся в степу називаемом Дальний Скочак... и земли по обойм сторонам ярка Скочак» (Стороженко «Фамильный архив» т. VI, стор. 339-340).

В 1760 р. при поділі батьківських маєтностей ця половинна частина хутора Скочак і його земель дісталась синам Григорія Корпнієвича: Пирятинському сотникові Михайлові і бунчуковому товаришу Якову Григоровичам (Астряб М. Г. «Малороссийский Лубенский полк» § 269).

Про другу частину Скочака дізнаємося з документів Генерального опису Малоросії 1767 р. (ЦДІА, Київ, ф-57, оп. 1, кн. 425-а, стор. 410-416). Ця частина належала козакам Степаненкам Андрію і Григорію, а коли дочка Григорія Степаненка виходила заміж за Стефана Щербака, то їй в придане віддали цю частину Скочака.

Згодом цю половину Скочака одержав в спадщину онук Стефана Щербака Максим Андрійович Щербак, дружиною якого стала дочка Пирятинського сотника Михайла Корнієвича (Ограновича) Анастасія Михайлівна. Цим шлюбом Максима Щербака з Анастасією Михайлівною були об'єднані обидві частини Скочака в єдину маєтність.

За часів Щербаківського володіння хутором Скочак за сповідальними відомостями тут мешкали в 1774 р - 111 душ, 1789 р. - 143 душі; а за «Описами Київського намісництва» в 1781- 1789 р.р. тут налічувалося 72 д. дорослих селян.

В сповідальній відомості 1774 р. були записані такі прізвища мешканців х. Скочака: Пасічник, Рогозинський, Микитенко, Сотник, Мисливець, Вороненко, Ворона, Гавриленко, Величко, Онищенко.

В період 1802- 1807 р.р. Скочаківську маєтність купив колишній домашній лікар Новоросійського генерал-губернатора Г.О. Потьомкіна статський радник Санковський Андрій Пилипович (1730-1818), який поселився і жив тут до кінця днів своїх. В свій час А. П. Санковський мешкав у місті Ніжині, де мав кращий у місті будинок.

Проїжджаючи через Ніжин по дорозі із Петербурга в Новоросійський край Г.О. Потьомкін щоразу зупинявся у Санковського. Він полюбив гостинного господаря, а як дізнався, що Санковський - умілий лікар, запропонував йому місце свого домашнього лікаря, на що той, звичайно, погодився.

Санковський завжди супроводжував Потьомкіна в його поїздках. В жовтні 1791 р. Потьомкін в супроводі своєї «свити» їхав із міста Ясси до Миколаєва. В дорозі йому стало погано, обоз зупинився в степу.

Тут він і сконав, була навіть намальована картина, на якій зображався цей епізод: безмежний степ, зупинена «колимага» і інші екіпажі, на розстеленому на землі килимі лежить Потьомкін, перед ним на колінах з іконою в руках стоїть його лікар Андрій Санковський. За легендою на картині зображений такий момент:

Потьомкін, відчувши себе погано, говорить лікарю: «Рятуй, Санковський!» Останній, указуючи на ікону, відповідає: «Моліться, тільки Бог Вас спасе!» Копія картини зберігалась на хуторі Скочак у нащадків Андрія Пилиповича.

Після Санковського А. П. і його дружини маєтністю володів син Віктор Андрійович. Як потім згадувала Варвара Ананіївна Александрович (Стороженко), Віктор Андрійович Санковський в своїй маєтності х. Скочак побудував для себе дуже красиво оздоблений будинок з паркетом, різьбленими лаковими дверима і ін. по тому часу новинками. Цю оздобу виконували різьб'ярі Донцови із Чернігова, які потім споруджували в Івано-Богословській церкві с В. Круча іконостас.

Санковський В. А. і його дружина Марія Іванівна володіли маєтністю до початку 1860-х років, а потім - їх дочка Ганна Вікторівна, яка була дружиною підпоручика князя Кудашева. Вона продала маєтність х. Скочак дружині генерал-майора Уляні Гаврилівні Глінці (дівоче - Вишневська).

Вона відписала цю маєтність своїй племінниці Ганні Олександрівні, яка була дружиною Орловського поміщика Мініна. Деякий час володіла цією маєтністю одна із їх дочок Марія Мініна (за чоловіком - Левина М.В.), яка продала її різним власникам: Мусін - Пушкіну (який купив крім землі і панську садибу), М.В. Стороженку, козакам Деркачам І.М., М.М., Удовиченкам Я.І. і Т.М. Ці власники і володіли маєтністю до самої революції 1917 р.

За адміністративно-територіальним поділом Скочак до 1919 р. входив до складу Пирятинської волості Пирятинського повіту. З 1919 р. до 1925 р. - до Ульяновської сільради Пирятинського району, а з 1925 р. і приблизно до 1957 р. - до Раковщинської (Ворошилівської, Жовтневої сільради), а з 1957 р. - до Ульяновської сільради.

До 1787 р. мешканці х. Скочак відносилися до парафії Георгієвської церкви с. Городища[1], а з 1787 р. до - Іоаино-Богословської церкви с. Велика Круча.[2][3]

До революції 1917 р. діти Скочака навчалися у школі хутора Сотниківки (нині Жовтневе), а після революції в Скочаку відкрилась своя школа. Учителями в різний час тут були: Наталія Григорівна Блинова, Софія Федорівна Свииарівна, Петро Степанович Ватажок.

В 1926 р. через малу кількість учнів школа була зачинена, а пізніше вона знову почала функціонувати, як початкова чотирикласна.

У 1980 році в Скочаку було збудоване велике гарне приміщення, в якому розмістились магазини, бібліотека і клу. Але так ця будівля і не прижилась в селі та не дала користі людям. Розваляли.

В Скочаку у 1980 році був збудований гарний добротний будинок в якому розміщалися клуб, бібліотека, магазин, але приміщення протрималися дуже мало і не принесло радості людям. це приміщення жорстоко знищенне, розваляне.

Як в Новоселівці, так і в Скочаку займалися колгоспники і тваринництвом і рослинництвом, були ферми де утримували і корів, і волів, і коней, свиней і т. д. Були контори колгоспів і були працівники бухгалтерії, лише сільська Рада була одна на три села Ворошиловку, Новоселовку і Скочак, де головою Ради була Краснова Марія Костянтинівна.

• Історія села Скочак
• Погода в селі Скочак

1. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст.559. https://undiasd.archives.gov.ua/doc/metric-books/mbv4.pdf (українска). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Пропущений або порожній |url= (довідка)
2. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст.542. https://undiasd.archives.gov.ua/doc/metric-books/mbv4.pdf (Україньска). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства.
3. Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів. https://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/vely_018.xml. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України).