Скромна чарівність буржуазії

«Скромна чарівність буржуазії» (фр. Le charme discret de la bourgeoisie) сюрреалістична кінокомедія іспанського режисера Луїса Бунюеля 1972 року, знята за сценарієм, написаним Жан-Клодом Кар'єром у співавторстві з режисером. Фільм нагороджений премією «Оскар» у категорії найкращий фільм іноземною мовою.

Скромна чарівність буржуазії
Le charme discret de la bourgeoisie
Жанр комедія
Режисер Луїс Бунюель
Продюсер Серж Зільберман
Сценарист Луїс Бунюель, Жан-Клод Карр'єр
У головних
ролях
Фернандо Рей, Поль Франкер, Дельфін Сейріг
Оператор Едмон Рішар
Художник П'єр Гюффруа
Дистриб'ютор 20th Century Fox
Тривалість 102 хвилини
Мова французька
Країна  Франція
 Іспанія
 Італія
Рік 1972
Дата виходу 15 вересня 1972
IMDb ID 0068361

Фільм зображає компанію людей із вищого світу, які кілька разів намагаються зібратися за вечерею чи обідом, але щоразу їм щось перешкоджає. Згодом реальність та сни персонажів настільки переплутуються, що глядач перестає розуміти, чий сон він спостерігає.

Фільм високо розцінюється критиками. Станом на вересень 1997 року «Скромна чарівність буржуазії» має 97% свіжості на сайті Гнилі помідори.

Сюжет

Фільм складається з кількох тематично пов'язаних сцен: п'яти зустрічей компанії буржуа та чотирьох снів різних персонажів. На початку фільму на передньому плані зустрічі персонажів, згодом дедалі більше часу займають сни. Крім респектабельних буржуа в фільмі також діє терористка із вигаданої латиноамериканської держави Міранда. Зображений у фільмі світ не реалістичний, але персонажі сприймають його як справжній, навіть тоді, коли події набирають неможливого й суперечливого характеру.

Фільм починається з того, що чоловік та дружина Тевено (Франкер і Сейріг) у супроводі колеги Тевено Рафаеля Коста (Рей) та сестри мадам Тевено Флоранс (Ож'є) йдуть до помешкання Сенешалів, куди їх запросили на вечерю. Але, коли гості прибули, Аліс Сенешаль (Одран) зустрічає їх зі здивуванням. Вона чекала їх тільки завтра, а тому вечеря не готова. Тоді гості пропонують мадам Сенешаль піти з ними повечеряти у ресторан. Ресторан, проте, зачинений. На стукіт виходить офіціантка і проводить їх у приміщення, хоча й неохоче, вимовляючи щось про нового власника. У ресторані нікого нема, незважаючи на сміховинно низькі ціни, а з сусідньої кімнати чується голосний плач. Гості довідуються, що власник помер тільки кілька годин тому, а персонал сидить над його тілом і чекає на поліцію. Гості квапливо йдуть геть.

Через два дні друзі збираються на обід у Сенешалів, але подружжя господарів (чоловіка грає Кассель) утікають у сад, щоб зайнятися сексом. Для одного з гостей це означає, що, мабуть, Сенешалі знають про наліт поліції, а він боїться викриття в зв'язку з торгівлею кокаїном. Всі розбігаються в паніці.

Тоді друзі йдуть у кафе, але виявляється, що там закінчилися всі напої: чай, кава, молоко, хоча зрештою з'ясовується, що вода є. Поки вони чекають, з ними заводить розмову солдат, згадує про своє дитинство, про те, як після смерті матері його виховував холодний серцем батько. Привид матері солдата повідомляє, що то зовсім не його батько, а чоловік, який убив справжнього батька на дуелі через неї. На прохання привиду матері солдат отруює й убиває жорстокого лиходія.

Перед парою Сенешалів з'являється єпископ, одягнутий як садівник. Він бажає найнятися до них на роботу доглядати за їхнім садом. Вони виганяють його, але коли він повертається в єпископському одязі, вони радо приймають його, демонструючи свої упередженість, снобізм та лицемірство. Єпископ продовжує наполягати на найму на роботу садівником. Він пояснює, що його батьки померли від отрути й що винуватця так і не впіймали. Пізніше у фільмі він дає останнє благословення людині, яка зізнається в отруєнні його батьків. Єпископ дає благословення, але потім стріляє в нього з обріза, замикаючи коло лицемірства.

Подальші спроби спільної вечері у фільмі знову і знову зазнають невдачі. Одного разу вечерю перериває прибуття групи офіцерів французької армії, іншого виявилось, що обідня зала в будинку французького полковника насправді є театральною сценою, на якій іде вистава, у сні одного з персонажів. На екрані з'являються примари, але потім з'ясовується, що це всього лиш сон.

Бунюель наче знущається над своїми персонажами, обіцяючи їм вечерю, і відбираючи її у них найрізноманітнішими й найхимернішими способами. Вони сердяться, намагаються ввічливо висловити своє обурення, але не припиняють спроб. Вони хочуть отримати своє, так ніби мають природне право на те, щоб інші їм служили й догоджали. А Бунюель продовжує виставляти напоказ їхні вади: надмірні прагнення, лицемірство й зіпсованість. У снах персонажів глядач бачить їхні страхи — не тільки страх приниження на людях, але й страх перед поліцією, перед терористами. Принаймні один зі снів укладений в інший. Бунюель наче знущається й над глядачем, який щосили старається зрозуміти хоча б щось у цій історії і звести її до логічної послідовності.

Упродовж усього фільму повторюється сцена, в якій шестеро людей мовчки йдуть довгою безлюдною сільською дорогою у невідомому напрямку. Цією ж сценою фільм завершується.

У ролях

  • Марія Габріелла Майоне — терористка
  • Клод П'єплю — полковник
  • Маргеріт Мюні — селянка
  • П'єр Магелон — окровавлений бригадир
  • Франсуа Местр — комісар поліції Делеклюз
  • Мішель Пікколі — міністр
  • Бернар Мюссон — офіціант
  • Робер Ле Беаль — кравець

Популярність в Україні

Стрічка є популярною в Україні серед студентських кіл, які влаштовують перегляди фільмів у своїх кіноклубах.[1][2]

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.