Слобода-Комарівці

У селі бере початок річка Кабена, ліва притока Глиниці. У селі розташований Слобода-Комарівський парк.

Історія нашого села передається із вуст у вуста старожилами села прийдешньому молодому поколінню.

Перша згадка про село Слобідка зазначено в архівних  даних  1779 роком. Воно розташоване за 16 км  від районного центру м. Сторожинець  та за 6 км від сусіднього села Комарівці.

          Населення в основному займається  землеробством, тваринництвом, садівництвом та полюванням. Славиться село гарними краєвидами, полями, лісами, в яких водиться дичина: кабани, лиси, кози, борсуки, зайці та інші. Крім того ліси багаті на лісові ягоди (суницю, малину, ожину).

         Першими поселенцями були бідні, знедолені люди, які втікали від панського гноблення на свободу та зупинялись у наших мальовничих, на той час «Спокійних»  місцях. Тож і назвали  село Слобідкою, а оскільки село розташувалося поблизу невеличкого села Комарівці, то згодом, після об'єднання сіл, назвали його Слобода-Комарівці.

         Гарна природа, розташування та мальовничі краєвиди нашого  села привернули увагу панів, які розбудували свої маєтки на території Слобідки.

Пан Фльондур із сім'єю проживав у Румунії, а в нашому селі збудував прекрасний маєток на три поверхи: перший — підвальні аркові кімнати, які використовувались під кухню та різні комори, другий — великий загальний коридор та 5 просторих кімнат і тераса; третій — три кімнати із гардеробною та балконом. На той час у згаданому будинку були ще дві туалетні кімнати із проточною водою, яка була підведена до згаданого будинку. Це розкішна будівля у стилі українського бароко. Жив у маєтку племінник пана — Олександр — Барон Фльондур, жителі села називали його Барончик.

На території маєтку засаджено три алеї рідкісними деревами. Споруда маєтку на даний час використовується під загальноосвітню школу І-ІІ ступенів.

          Крім того в селі проживали в гарному добротному маєтку з надвірними будівлями дві пані (дві сестри/ — Крейдер Марія та Крейдер Єлизавета), які  мали багато лісу та землі й окремі жителі села служили цим панам. Тобто прочищали ліс, складали лісоматеріал для продажу, оскільки більшість жителів села не мали свого лісу й купували його в панів для будівництва домівок та палива. Також обробляли панам землю, на якій вирощували пшеницю, жито, овес та інші. Також доглядали за худобою, свинями та птицею. Біля цього великого маєтку було дуже охайно, а також доглянутий ставочок і вся територія красувалася квітами.

Наші жителі села запозичили у спадок чистоту і охайність, а також уміння приготувати різні страви, оскільки утримували ці панські маєтки.

Подобалось наше село і гостям із Бессарабії, Румунії, Австрії та різних навколишніх сіл, які приїздили в гості.

         Пані Марія, після того як у селі згоріла церква, виділила безкоштовно необхідний ліс для розбудови нової церкви, яку було освячено в 1925 році на ім'я Різдва пресвятої Богородиці Марії, церква діє і по даний час.

          Панський маєток двох сестер згорів, але в селі залишались добротні будинки інших панів, будинок директора школи (використовували потім під контору колгоспу та пошту, а прилеглі будівлі — під столярну майстерню); двоповерховий будинок, де жила сім'я вчителів (Ісак), — залишився і по даний час вчительським будинком;  будинок Любомирської Марії — відданий під ФАП, будинок ґазди Чобана — віддано під магазин, після того  як він виїхав у Німеччину, будинок Васілько Дмитра — під вет.дільницю.

          Свого часу в нашому селі було багато працьовитих господарів і називали їх підпанками, вони своїми руками будували гарні, великі будинки: вчитель Ісак Петро (збудував двоповерховий будинок), Любомирська Марія, Василько Олекса, Василько Дмитро, Чобан Іван, найбагатшим був Бойко Дмитро.

          У 1923 році при Румунській владі збудовано сільську  школу, де викладалось виключно румунською мовою, а хто не бажав навчатись румунської мови був битий різками по долонях рук. Класи були різновікові, тобто діти 7-річного віку і 12-річного віку навчалися в одному класі. На той час у школі було лише два класи. На даний час згадане приміщення використовується під сільський клуб.

У 1937 році жителями села був збудований будинок для священика, який у 1946 році при поверненні в село радянської влади був відданий під дитячі ясла і дитячий садок. У цей час із села виїжджають євреї, поляки, румуни, які боялись утиску з боку більшовиків, а в 1947 році в селі створюють колгосп ім. Сталіна, головою якого був Никифоряк Григорій Іванович.

Організовували в селі так званих «ястребків», які слідкували за порядком в селі і обороняли село від нападу ворогів, це такі як: Косован Михайло Григорович, Проданик Володимир Миколайович, Ставнецький Микола, Леонтій Ілля Олексійович, а також працювали десятники, які збирали хліб до колгоспу. 

Кожен десятник відповідав за 10 людей, які повинні були здати установлену норму зерна до колгоспу. У випадку нездавання зазначеної норми, десятник повинен був дати свій хліб, тобто своє зерно. Людей, які відмовлялися здавати зерно, карали.

          Після створення колгоспу силами сільчан будується сільська рада, першим головою сільської ради був Федорюк Петро Іванович. Згодом побудовано  пам'ятник загиблим воїнам-односельцям у Німецько-радянській війні 1941—1945 років (не повернулося 87 солдатів — це велика втрата для такого невеличкого села, пізніше, уже на мирній відвойованій землі від важких воєнних ран померло ще 89 учасників війни). Серед живих залишився один інвалід війни — Богатирець Орест Євгенович, один учасник бойових дій — Федорюк Дмитро Григорович, та 48 «учасників» війни.

         1958 році землі нашого колгоспу об'єднали із Комарівськими землями і утворили один колгосп «8 Березня», а село підпорядкували Комарівській сільській раді.

         Певний час на с. Слобода-Комарівці мало хто звертав увагу, адже центром колгоспу були с. Комарівці і вся розбудова відбувалася там.

         В 1999 році за неодноразовими зверненнями громадян с. Слобода-Комарівці, особливо депутатів села, ставиться питання про від'єднання с. Слобода-Комарівці від с. Комарівці.

        Прохання жителів села задовольняється і за рішенням ХІІІ сесії  ХХІІІ скликання Чернівецької обласної ради за № 153-13/2000 від 21.10.2000 року призначено вибори депутатів Слобода-Комарівської сільської ради та сільського голови на неділю 21.01.2001 року. Першим сільським головою с. Слобода-Комарівці було обрано жительку с. Слобода-Комарівці Леонтій Марію Василівну, 1948 р.н., яка пропрацювала на посаді сільського голови майже 10 років.

Село  Слобода-Комарівці почало відроджуватись і відбудовуватись, одержало так-би мовити друге дихання.

          Село наше невеличке — 389 господарських дворів, населення складає 1102 осіб, загальна площа — 2413,5 га, розпайовано 766 га земель, ліс складає 1052 га, 335 осіб одержали право на отримання земельних паїв, у власному користуванні жителів села знаходиться 240 га, 326 га становлять земельні паї у власному користуванні. Є два ставки розміром 9 га, які здано в оренду.

          Оскільки на території села було тільки 4 телефони, то в першу чергу було повністю проведено телефонізацію села на 312 телефонних номерів.

Силами  громади проведено  газопровід високого та низького тиску, блакитним вогником користуються 183 двори, а в перспективі розраховано на 350 дворів.

          Також проведено освітлення центральної вулиці села. Збудовано відділення поштового зв'язку, адмінбудинок сільської ради на 6 кабінетів і все це проводилось в основному методом народної забудови.

          Милує зір гарна сучасна будівля дитячого дошкільного навчального закладу  «Золотий ключик», відремонтовано і добудовано 2 класні кімнати школи, реконструйовано спортивний зал.

          Крім того проведено ремонт фельдшерсько-акушерського пункту, до нього проведено природний газ, збудовано нову криничку та забезпечено проточною водою.

Повністю перекрито дах сільського клубу та бібліотеки, замінено водостічні труби, а також проведено внутрішній ремонт даного приміщення. Є в згаданій  будівлі клубу та бібліотеки сучасне освітлення.

          На території села є дві діючі церкви: Різдва Пресвятої Богородиці і Свято Михайлівська. Остання за радянських часів була зруйнована, а в 2002 році силами парафіян відновлена, активну участь у її відбудові брав священик Косован Захарій Іванович, який і зараз є священнослужителем обох церковних приходів. Всі жителі села відносяться до однієї православної віри і других конфесій в селі немає.

          Відновлено та реконструйовано пам'ятник загиблим воїнам, облаштовано територію парку біля згаданого пам'ятника.

 Приватним підприємцем Кошарюком В. В. збудовано новий магазин  «Престиж» на два відділення: господарські та продовольчі товари. Відкрито бар для відпочинку молоді «ВІП».

За одинокими, пристарілими 20 жителями села здійснюється догляд двома сестрами милосердя. Систематично проводиться «день людей похилого віку», за участю одиноких-пристарілих громадян.

          За останні роки в селі працевлаштовано 27 осіб, крім того працює в установах села на даний час є 83 особи, а решту працездатних громадян працюють за межами населеного пункту.

         У селі відроджуються давні звичаї святкування різдвяних свят, Меланки, Василія, працює гурток «З народних джерел», діє фольклорна група «Слобідчанка».

          Щорічно проводиться святкування Дня Села — перша неділя серпня.

         Своєчасно проводиться ремонт сільських доріг. Населений пункт розвивається стрімкими темпами і велика заслуга в цьому належить депутатам сільської ради та його мешканцям.                  

У власності жителів села знаходяться 112 легкових та вантажних автомобілів, 6 тракторів та іншої техніки, 401 голова ВРХ, 241 голів свиней, 46-коней, близько 3 тис. птиці та інш.

          В найближчих планах новообраного сільського голови Дульгер Любові Георгіївни планується провести зовнішній ремонт сільського клубу та бібліотеки, замінити огорожу біля згаданого приміщення клубу, збудувати нову огорожу біля новозбудованого адмінбудинку сільської ради та пошти, а також заасфальтувати дорогу в центрі села, протяжністю 1 км.

          Є необхідність продовжити освітлення сільських вулиць. Перед сільською радою стоїть питання пошуку нових джерел поповнення сільського бюджету. Розглядається можливість відкриття туристичної бази (відкрити лижну трасу та організувати зону відпочинку туристів на ставках та озерах  села),  надалі шукати можливості створення робочих місць для жителів села.

         Працювати є над чим і є надія, що намічене вирішиться позитивно, адже місцева громада вірить, що задумане буде обов'язково здійснене

Погода в селі