Слобідський Серафим Олексійович

Серафим Олексійович Слобідськи́й (11 вересня 1912(19120911), с. Чернцовка, Пензенська губернія — 5 листопада 1971, с. Наяк, штат Нью-Йорк, США) — протоієрей Російської православної церкви закордоном (РПЦЗ), іконописець, автор відомого підручника «Закон Божий».

Слобідськи́й Серафим Олексійович
Народився	11 вересня 1912(1912-09-11) с.Чернцовка, Пензенська губернія, Росія
Помер	5 листопада 1971(1971-11-05) (59 років) с.Наяк, США
Поховання	Novo-Diveevo Russian Orthodox Cemeteryd
Країна	Російська імперія  СРСР  США
Діяльність	священник
Конфесія	Російська православна церква закордоном

Народився 11 вересня 1912 року в селі Чернцовка під Пензою. Його батько був настоятелем церкви Архістратига Михаїла у цьому селі[1]. З дитинства Серафим мав хист до малювання, проте як дитина священника (т. зв. «позбавленець»[2]) не міг отримати повноцінної художньої освіти. Після закінчення школи, намагаючись здобути художню освіту, він переїзджає до своєї тітки до Москви, проте і там не досягає бажаної мети: він зміг влаштуватися лише на вечірні курси «заохочення мистецтв», де навчався живопису. Працював креслярем, художником-декоратором.

Після початку німецько-радянської війни у 1941 році був мобілізований до Червоної армії, потрапив у батальйон, сформований з таких же як він «позбавленців», яких послали на фронт погано озброєними та не навченими воювати. У 1942 році потрапив у полон. Там він вижив завдяки своїм талантам художника: комендант табору створив власну «художню майстерню», відібравши туди військовополоненних, які вміли малювати, та створивши для них які-неякі умови для «творчості». Користуючись цими послабленнями, а також тим, що цей табір знаходився під Каунасом, Серафим міг іноді відвідувати православний храм. Згодом опинився у Німеччині, де і зустрів закінчення війни. Розуміючи що, зважаючи на походження та на перебування у полоні, він не уникне репресій у СРСР, вирішує не повертатися на батьківщину та залишається у Мюнхені.

У 1949 році одружився з дочкою князя Олексія Лопухіна Оленою. Згодом у них народилися дочка Тетяна і син Олексій.

11 березня 1951 року Серафим Олексійович був висвячений у сан диякона, а 22 квітня того ж року його звели в сан священника (в юрисдикції РПЦЗ). З 22 квітня 1951 року по 12 січня 1952 року служив в Мюнхенському Миколаївському кафедральному храмі помічником настоятеля.

У 1952 році отець Серафим перебрався до США. Його було призначено помічником настоятеля в церкву Святих отців семи Вселенських Соборів в Манхеттені (Нью-Йорк). 1 червня 1953 року був призначений настоятелем в Свято-Покровську парафію в селищі Наяк поблизу Нью-Йорка. Храму у парафії на тей час не було, служили в орендованих приміщеннях. У 1956-1957 роках була зведена церква, про яку він мріяв ще з часів німецького полону та у будівництві якої він брав безпосередню участь. При храмі о. Серафим створив зразкову парафіяльну школу.

3 жовтня 1963 року возведений у сан протоієрея.

Був духовним керівником православного дитячого скаутського літнього табору.

В останні роки життя страждав хворобою серця. Помер 5 листопада 1971 року[3]. Відспівування отця Серафима в Покровському храмі, що тривало чотири години, звершив, не зважаючи на тяжку хворобу, архієпископ Сіракузський Аверкій (Таушев) у співслужінні вісімнадцяти священиків. Похований о. Серафим на кладовищі Успенського жіночого Ново-Дівеєвського монастиря в Нанюеті (Нью-Йорк).