Словенці в Італії

Слов'яни у районі Істрії, Трієсту та Юлійських Альп з'явилися ще у ранньому середньовіччі. Населене словенцями узбережжя північно-східної Адріатики почергово входилодо до складу Візантії, Венеційської республіки та Австро-Угорської імперії.

В 1910 році, згідно перепису населення, проведеного властями Австро-Угорщини, доля словенців у населенні міста Трієст складала біля 25 %. Абсолютна доля словенців цього міста (56916 чол.) була більшою, аніж усе населення Любляни (46630 чол.). В 1920 році за результатами Першої світової війни район навколо Трієста, населений здебільшого словенцями і хорватами, відійшов до Італії. За даними перепису 1921 року у Венеції-Джулії було зафіксовано 271305 словенців, або 28 % всього населення регіону.

В 1941 році фашистська Італія захопила більшу частину словенських земель з містом Любляною включно. У 1945 році Словенії, яка вже була у складі СФРЮ, було повернуто район Горішка і Обално-Крашка. Місто Трієст остаточно закріплюється за Італією в 1954 році.

У 1971 році в провінції Трієст словенці складали 8,2 % (24706 чол.), в провінції Горіція 4,07 % (10533 чол.), в провінції Удіне 3,3 % (16935 чол.). У 1975 році кордон між Італією та СФРЮ було офіційно підтверджено. В даний час населення цього регіону є етнічно різнорідним: є значна словенська меншина по італійський бік кордону, наявна також певна кількість італійців, що залишились у слов'янських країнах[1].

Загальна кількість мовців, що користуються словенською в Італії — біля 100 тис. чол. В 1920-х — 1940-х роках на цих землях проводилася політика італієзації. Сюди масово прибували італійські колоністи. Топоніми, імена та прізвища словенців переінакшувалися на італійський манер, заборонялося говорити словенською мовою у громадських місцях (у тому числі в школах). Як наслідок, до цих пір у провінціях Трієст і Горіція зберігається практика подвійних імен — «офіційного» італійського і «домашнього» словенського. У Резії словенські імена і прізвища італієзації піддалися ще раніше, оскільки ці області увійшли до складу Італії за наслідками референдуму 1866 року.

Етнічна межа між романським і слов'янським ареалом досі проходить по Красу: на краському плато живуть словенці, а в низині — італійці. Якщо говорити про провінцію Удіне, то межа між словенцями і фріулами проходить по горах: в горах проживають словенці, а чим ближче до низині — тим частішими стають поселення фріулів. Останніми роками стають поширенішими міжетнічні шлюби, збільшується дисперсність проживання двох етносів.

Регіон словенського прикордоння не є однорідним у мовному відношенні. На півночі розповсюджений діалект каринтійської групи говірок, тоді як на решті території переважають приморські говори. Літературна форма словенської мови не використовується, більшість послуговується резіянським діалектом. Крім того, збереження словенських діалектів не скрізь однорідне і обумовлене історичним розвитком провінцій. Якщо в провінціях Горіція і Трієст існують школи зі словенською мовою навчання, а у мові старшого покоління фіксується незначне число запозичень з італійської мови (особливо серед жителів міст), то у північних районах регіону (провінція Удіне) двомовна школа існує тільки в Сан-П'єтро-аль-Натізоне з 2004 року[2].

В 2001 році був прийнятий закон про захист словенської етнолінгвістичної автохтонної меншини. За словенською мовою було закріплене використання в адміністративних і судових установах, на цій мові дозволялося подавати запити в офіційні структури й отримувати відповіді. Даний закон обов'язковий для тих громад, де словенці складають більше 15 % виборців, або не менше третини муніципальної ради. Невдовзі у регіоні з'явилися двомовні дорожні вказівники.

Проте під тиском «Національного альянсу» реалізація проекту була відкладена. Праві партії регіональну двомовність розглядають як загрозу національній єдності країни. Так, у законодавстві міста Удіне є положення про те, що етнічна більшість у будь-який момент може відмінити виконання цього закону[3].

У 2010 році Республіка Словенія законодавчо заявила про свою позицію щодо словенців за рубежем, що позитивно вплинуло на стан справ зі словенською меншиною в Італії.

Найбільш організовані словенці в провінціях Трієст, який є культурним центром для словенів Італії, і Горіція. Словенці в провінції Удіне менш активні. У Трієсті діє «Словенська культурна і економічна асоціація» і «Рада словенських організацій». Існує понад 100 культурних об'єднань, включених в три Федерації («Асоціація словенських культурних товариств», «Словенська Просвіта» в Трієсті та «Асоціація словенської католицької освіти» в Горіції). Спортивна організація — «Асоціація словенських спортивних клубів Італії» охоплює більше 50 клубів. Є й словенські ЗМІ — «Приморський щоденник» і Словенська редакція в Регіональному представництві радіотелекаканалу «RAI» і «Радіо Трієст», а також освітні установи, культурні та економічні організації. Освіта словенською мовою включає в себе мережу дитячих садків, початкових і середніх шкіл. Шкільні програми узгоджені з загальноіталійськими програмами, але доповнені компонентом по словенській мові та літературі, а також з географії та історії.

У Трієсті, Удіне і Римі словенську мову вивчають і на університетському рівні. У 1974 році в Трієсті створений Словенський науково-дослідний інститут (SLORI), також працює Відділ історії та етнографії. Видаються книги словенською мовою, які доступні в місцевих бібліотеках і магазинах. У Трієсті функціонує професійний Словенський постійний театр, а також аматорські театральні трупи. Щорічно в Штевер'яні проводиться фестиваль словенської музики[4].

• Словенський союз

• Bufon M. Razvojne dileme slovensko-italianskega območja stika ter Slovencev v Italiji po vstopu Slovenije v Schengenski prostor. Koper-Trst: Univerza na Primorskem. 2008.
• Gliha Komac N. Slovenščina med jeziki Kanalske doline. Ljubljana, 2009.
• Merkù P. Le tradizioni popolari degli sloveni in Italia. Trieste, 1976.
• Pomorska enciklopedija. Zagreb, kn.7. Zagreb, 2010.
• Срезневский И. И. Фриульские славяне (резияне и словины). — СПб., 1878.
• Strasser Kurt F., Waitzbauer Harald: Über die Grenzen nach Triest. Wanderungen zwischen Karnischen Alpen und Adriatischem Meer. Beč-Köln Weimar, 1999.
• Tomasetig A. Od Idrije do Nediže. Dal judrio al Natisone, Benečija-Slavia Friulana. Reana del Rojale, 2013.