Служиві татари

Почала утворюватися в 2-й пол. 14 ст. з полонених та втікачів із Золотої Орди. До кінця 16 ст. служиві татари одержували земельні пожалування під умовою виконання військової служби та постачання коней для війська. Аналогічні пожалування під умовою служби на користь власника надавали й магнатські родини, осаджуючи татар на власних землях.

Внаслідок подрібнення володінь і зубожіння служиві татари продавали жалувані землі, що привело до зменшення їхньої кількості в 2-й половині 16 ст. Це викликало запобіжні заходи, ухвалені вальним сеймом у 1-й половиі 17 ст. Водночас уряд Речі Посполитої вдався до формування найманих татарських корогов. Але затримка платні викликала конфлікт між державою і служивими татарами, який скінчився призначенням компенсацій у вигляді надання в довічну оренду земель у королівських маєтках, а також виданням привілеїв, що мали повністю урівняти служивих татар у правах зі шляхтичами-християнами. Остаточно служиві татари були урівняні в правах із шляхтою привілеєм польського короля Яна III Собєського від 22 березня 1677. 1679 шляхетські привілеї було поширено й на тих служивих татар, які мешкали в магнатських володіннях.

Служиві татари виявилися лояльними підданцями та брали участь у кампаніях проти Османської імперії та Кримського ханату. Однак на початку війни з Османською імперією 1672—99 невдоволення заборгованістю у платні підштовхнуло 3 корогви перейти на бік єдиновірців. Емігрували служиві татари до Османської імперії і внаслідок репресій польського короля Августа II Фридерика Веттіна, спричинених тим, що служиві татари підтримували його суперника Станіслава-Богуслава Лещинського. У відповідь на позбавлення маєтностей та збільшення оренди з королівських маєтків у правління польського короля Станіслава-Августа Понятовського служиві татари прилучилися до Барської конфедерації 1768. Але конституція сеймова 1768 надала служивим татарам усі пожалування на королівських землях у повну спадкову власність.

Після знищення Речі Посполитої (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) татарські полки були створені в прусських та російських володіннях, однак вони не забезпечували службою всіх служивих татар. Після наполеонівських війн заможні верстви служивих татар інтегрувалися до правлячого класу Російської імперії та імперії Габсбургів, тоді як дрібна шляхта переселялася в міста, а частково емігрувала в Туреччину. Етнічна самосвідомість служивих татар збереглася лише в місцях компактного розселення в Литві та Польщі.

• Татари-липки

• Галенко О. І. Татари служиві // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 38. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.